весна серед вересня

остання фотка з брекетами ;с

Весна, на яку я чекала трохи більше 5-ти років, настала всередині вересня 17-го. 5 років і 20 днів я оббивала пороги Стоматологічного факультету НМУ ім. Богомольця на вул. Зоологічній, 1, широко усміхалася своєму лікарю, аби він якнайшвидше зняв ті прокляті брекети, соромилася всіх тих студентів, які стовбичили наді мною і старалися ше відповідати на питання мого лікаря. Ох, кожного разу мій ортондонт казав, що навесні вже точно зніме брекети. Правда, він не уточнював якої саме весни :) А перед тим ше були муки з різними пластинками у Житомирі, які так сприяли моєму шепелянню, що завжди боялася сказати якесь зайве слово у школі. Ага, ті дурні підліткові часи, коли тобі абсолютно нічого не подобається ні у твоїй зовнішності, ні у твоєму характері, а ше до того всього тебе змушують носити пластинки. Лікування у житомирської лікарки продовжувалося навіть тоді, коли вона аби вирішити проблему діастеми (щілини між передніми двома зубами) запропонувала мені чудо-тєхніку сучасної стоматології - зв'язувати ті два зуби звичайною білою ниткою. Ох, Карл! Серйозно? За вікном вже давно двотисячні, а мені зуби лікують нитками, які, чесно кажучи, не вирішують проблеми. 

А потім, дякуючи Всесвіту, та лікарка визнала, що вже нічим не може допомогти і відмовилася від лікування. Отак у моєму житті з'явилося найвідвідуваніше мною місце у Києві, де я постійно чекінилася, - Зоологічна, 1.

Я от зараз оглядаюся на той період і розумію, що це були найкрутіші 5 років мого життя. Адже кожного разу, коли їхала до ортодонта, я гуглила якісь круті події, які мені було б цікаво відвідати. А ше постійно поєднувала такі теплі зустрічі з твітерятами, концерти 5'nizza і Бабкіна, аби лише зробити ці візити до лікаря не лише корисними, а й приємними. Власне, я обожнювала отак легально прогулювати спершу школу, а потім універ і кожного такого разу відкривати для себе нові куточки Києва. 

А ви помічали, як більшість людей бояться загострювати увагу на якихось таких речах, як брекети? Дехто з них просто не знає, чи приємно мені говорити про ці металеві штукенції на зубах. Вони просто не розуміють, що це таки одна з найкрутіших речей, які сталися зі мною. Якщо не враховувати того ефекту, коли ти проводиш язиком по зубах уже без брекетів, а потім ше дивишся вперше у дзеркало і просто не можеш звикнути до цих забутих відчуттів гладеньких зубчиків, а не постійної шершавості і ризику здерти ясна або язик до крові, то брекети - це найкрутіша штука в комунікації з людьми, завдяки якій вони, власне, тебе і запам'ятовують. І чим частіше люди продовжуюють бачити тебе з брекетами, тим ймовірніше, що вони навіть не помітять тієї радісної зміни, коли одного дня ти усміхнешся їм білосніжною усмішкою. А ше, повірте, майже кожен з нас має якісь свої власні проблеми з зубками і свій унікальний досвід відвідування стоматологічних клінік. І коли людина бачить у тебе на зубах брекети і розуміє, що ти спокійно можеш про них говорити, то ймовірно, що саме стан стоматології в Україні стане ключовою темою вашої розмови. І не треба жодних ігор для тімбілдінгу - просто дайте поділитися болем, пережитим у стоматологічному кріслі :) 

Обожнюю тих людей, які не соромилися, а особисто говорили, що мені дуже личать брекети. Дякую! Я хоч і страшенно соромилася їх, але то була така частина мене, без якої я просто себе уявити не можу. А ще мене до сліз усміхали маленькі дітки, необтяжені якимись моральними нормами, яким так кортіло дізнатися, що то таке у мене на зубах. Прекрасні маленькі створіння, в голосі яких відчувалася ота дитяча непідробна цікавість. 

літо 2012-го. у вересні того ж року
я вже буду в банді брекетоносців :)

Як би там не було, а я все ще звикаю їсти без брекетів. Особливо, яблука, які було так страшно гризти через постійний страх пошкодити брекет-систему, але я відчайдушно гризла. Ага! І пам'ятаю ті 4 місяці за океаном, коли я не мала банальної фізичної можливості відвідати свого лікаря і замінити щомісячне кріплення брекетів. То був 4-ий рік носіння брекетів, і коли у мене вже критично відпадала ортодонтична дуга, я самостійно міняла кріплення, зазадалегідь попросивши у лікаря запас отих еластичних штук (не знаю як вони називаються). Так шо, враховуючи нові здобуті скіли і термін відвідування медичного універу, я могла б спокійно отримати ще одну освіту :)) Ше був прикольний випадок, коли дуги мої врешті-решт відлетіли, і я їх спокійно викинула у смітник і приїхала до лікаря. Ох, цей дивакуватий погляд, і слова, що така оказія у практиці лікаря трапляється вже вдруге. Але ортодонт мій все-таки зачьотний. Не знаю, чи то він вже останнім часом просто сміявся з мене, чи дуже вже не хотів нашої з ним розлуки, але коли я складала літню сесію на третьому курсі, він був глибоко переконаний, що я навчаюся ше в школі. Але то вже в принципі інший матеріал для роздумів, чому люди сприймають мене підлітком у мої 20 з хвостиком років, але все ж було трохи прикро, що ортодонт, з яким ми бачимося кожного місяця впродовж стількох років, навіть не орієнтується в моєму віці. 

Нарешті я увіковічнила цю мить, запостивши цей постик. Вересень 17-го приніс давно забуті відчуття. Я тепер не маю жодної раціональної причини прогулювати універ, щомісяця їздити до Києва і відвідувати круті заходи. Але навіть відсутність брекетів тому не перешкода, тому я, як завжди, відкрита до цікавих спонтанностей і все ще обожнюю довгі піші прогулянки столицею, наповнені теплими розмовами. Думаю, намьок понят ;)