Я от якось на підсвідомому рівні відчувала, що мене обов'язково візьмуть на ТК у Вінниці. Тому заповнення анкети було такою своєрідною формальністю. Хоча дзвінок Яни одного квітневого вечора таки спантеличив мене, бо внутрішні відчуття - то одне, а коли на іншому кінці телефонної слухавки чуєш заповітні слова - то зовсім інше. Кожного разу, коли я їду на ТК, на табір або у місця певного скупчення людей, де з ними ще доводиться інтерактувати, мене опановує страх. Я Настя, мені 21 і я досі до чортиків боюся знайомитися з новими людьми. І в той же час я просто таки надихаюся новими знайомствами у своєму житті. Якби там не було, але я люблю ТК, бо коли дорогою додому після 3-х днів блукань незнайомим містом з такими теплими людьми тебе накриває табун мурах, то розумієш, що інколи таки варто наступати своїм страхам на п'яти, аби відчувати оте всеохоплююче відчуття щастя.
А оте тепло всередині з'явилося вже на вокзалі зранку у п'ятницю, коли мене зустріли Настя і Віка. Ці дві милі киці першими познайомили мене з вінницькими трамваями, де мені відразу ж пощастило вихопити щасливий квиток. А потім у Креативному просторі "LEVEL 80" на нас чекав тімбілдінг від Валєри. І хоча я пропустила частину ігор, але мені вдалося запам'ятати імена учасників та організаторів. Принаймні на третій день точно! А от перший день візиту потішив ще й екскурсією садибою Пирогова, де ми на якусь годинку уявили себе студентами медиками і щиро цікавилися станом медицини у 19ст. Також цікавим було відвідування усипальні Пирогова, де він і досі знаходиться у забальзамованому вигляді. Хто б міг подумати, що Вінниця славиться не тільки фонтанами, а й унікальними рецептами бальзамації трупів, які дозволяють тілу перебувати у чудовому стані протягом кількох сотень літ. А потім того ж вечора, як уже справжні студенти-медики, ми пішли на розвідку до медичного університету. Кілька годин настолок, і всі дружно відпускають жартики на адресу один одного. Той перший день візиту завершився вечірніми прогулянками і першою рефлексією. Але справжнім сюрпризом особисто для мене стала Наташа, у якої я хостилася і яка чекала на мене навіть після опівночі. І я пам'ятаю той нічний тролейбус з напрямком "Вишенька", з якого я вийшла і перше, що побачила - це усмішку Наталки, яка була готова загодувати мене о пів на першу ночі. Наталко, дякую тобі за турботу і ту незгасаючу усмішку, яка була такою ж щирою що опівночі, що о пів на сьому ранку. І на цьому моменті ваш міміметр мав би вже зашкалювати від однієї назви району - "Вишенька". Таке можна зустріти лише у Вінниці ♥
А от другий день був насичений приємними сюрпризами. Зранку я зустрілася з Дімою і Юрою, і ми відправилися досліджувати Вінницю пішки. Якраз та субота виявилася робочою, тому місто прокинулося досить рано, і всі кудись поспішали. Коли потроху сходилися всі інші учасники, ми пробували організуватися до якихось цікавих ігор. І так хороше було від тих простих, але таких теплих моментів. А от першим пунктом програми другого дня було знову повне занурення у медичну атмосферу (все-таки переважна більшість оргів - медики) у головній alma mater вінницьких медиків. Так от, ми вчилися надавати першу невідкладну медичну допомогу і робити непрямий масаж серця у ритм пісні Stayin' alive. А поки ви гуглите шо це за пісня, я розповім історію, яка трапилася зі мною через тиждень після ТК у Вінниці. Так от, рівно через тиждень я у своєму рідному місті натрапила на людину, яка лежала просто серед футбольного поля. І мій ступор перервав інший більш адекватний чоловік, який підійшов до того лежачого і виявив, що мужик просто набухався і тепер солодко спить. От ніколи не вгадаєш, коли можуть знадобитися нові знання, здобуті на ТК, а коли просто треба дозволити людям насолоджуватися моментом у той своєрідний спосіб, який їм, певно, до вподоби.
Наступною цікавинкою, яку нам пощастило відвідати, був магазин-музей Панъ Заваркiнъ та Синъ, де ми занурилися у єврейську історію Вінниці поч. 20 ст. У цій унікальній крамниці при вході відразу пахне кавою, але її унікальністю виявилися механічні годинники, яких там нараховується більше 40-ка. Крім цокотіння годинників, які одночасно вибивають певний час, нам вдалося ще почути звуки шарманки, якою колись гралися діти, а також насолодитися звучанням старого грамофону, який з характерним тріскотом вигравав одну з мелодій, записаних на вініловій платівці. Здавалося б, достатньо заплющити очі і ти на хвилинку потрапляєш у минуле століття.
От після такого атмосферного візиту до крамниці-музею хотілося ще глибше поринати в історію Вінниці і досліджувати кожен закуток міста. І от зі словом "глибше" у мене асоціюється екскурсія вінницькими катакомбами, вхід до яких знаходиться у костелі Діви Марії Ангельської. Містичні історії і легенди, якими оповиті підземні тунелі, просто заворожували і викликали цікаві картинки у голові. Власне, такі катакомби виступають захисними спорудами. Тому у разі чого візьміть на замітку, що несприятливі часи завжди можна пережити у вінницьких підземеллях.
А от цікаві пункти нашої програми не переставали нас дивувати не лише тематикою, а й локаціями. Прекрасний Сергій вчив нас грати на дримбі, глюкофоні і дарбуках у самому серці сабарівських скель, де ми насолоджувалися не лише цікавою музикою, а й неймовірними краєвидами і чудесними смаколиками від кондитерської Солодка Мрія. А от мальовничі скелі Сабарова ми покидали на прекрасному катері вздовж річки Південний Буг, якою ми доплили до ключової точки Вінниці і родзинки всієї програми візиту - фонтану ROSHEN :) Думаю, у всіх, хто того вечора там був, досі у голові крутиться та чудернацька пісня - "Ми - баобаби! ЄЄєєє ".
От здавалося б, що може бути крутіше славнозвісних вінницьких фонтанів. Але навіть третього дня організаторам вдалося нас приємно здивувати майстер-класом з історичних танців від суперової Альони. Це вже був мій третій майстер-клас з історичних танців і він втретє викликав такі ж круті емоції, хоча деякі танці відрізнялися від тих, що були на фрішних таборах. От історичні танці - це завжди дуже круто, бо ще більше дізнаєшся про людей, з якими вже ось третій день поспіль спілкуєшся, а неймовірна харизма нашого хореографа лише доповнювала ту легку атмосферу такого всеохоплючого щастя.
І от, добре нагоцавшись у просторому і такому зручному хабі, ми втомлено посідали слухати презентацію про U-report від Краплинки. Ось у червні буде вже рік, як я проходжу всі опитування від ю-репорту і вже навіть маю їхню фірмову торбинку, тому якщо ти читаєш цей пост і ше досі не викупаєш, шо то є таке - переходь за посиланням!
І от втомлені, але такі щасливі ми попрямували блукати містом у пошуках їжі. А завдяки кав'ярні Starvin, ми мали гарну можливість посмакувати чудовою вінницькою кавою! Власне, на цій піднесеній хвилі взаємного тепла і радості розпочався останній, але такий важливий пункт програми - загальна рефлексія і розсекречення всіх ТДшок. Проте, спершу ми любувалися красивезною піньятою, яку для нас підготували організатори, і ловили цукерки, які летіли з неї. Це було так гарно!
А ще мушу визнати, що на ТК у Вінниці у мене був мій найкращий Таємний Друг за всі попередні ТКшки і ФРІ-табори. Яна, ти - чудо! Дякую за всі ті милі дрібнички і смаколики. І та, нема більшого щастя, ніж пускати мильні бульбашки у свої 21 з хвостиком :)
Традиційні прощальні обійми, і от я вже у тролейбусі з Валєрою, який проводив мене на вокзал. Валєра, колись я таки позбудуся звички читати одночасно кілька книг і дочитаю про Річарда Фейнмана!
Зазвичай осмислення деяких речей приходить лише опісля, коли всі вже забули якісь особливі дрібнички, але пам'ятають оте всепоглинаюче почуття тепла і щастя. Тому я і люблю писати відгуки про ті класні моменти, які доводилося переживати, бо хтось обов'язково, читаючи цей допис, пригадає щось своє! Дякую вінницьким котикам за європейську гостинність і теплі обійми. У Вінницю хочеться повертатися не заради фонтанів, а заради тих людей, які наповнюють місто життям!
P.S. Всі круті фотографії з ТК - то справа рук талановитої Лєни -------> Vilena Photo Art
Наступною цікавинкою, яку нам пощастило відвідати, був магазин-музей Панъ Заваркiнъ та Синъ, де ми занурилися у єврейську історію Вінниці поч. 20 ст. У цій унікальній крамниці при вході відразу пахне кавою, але її унікальністю виявилися механічні годинники, яких там нараховується більше 40-ка. Крім цокотіння годинників, які одночасно вибивають певний час, нам вдалося ще почути звуки шарманки, якою колись гралися діти, а також насолодитися звучанням старого грамофону, який з характерним тріскотом вигравав одну з мелодій, записаних на вініловій платівці. Здавалося б, достатньо заплющити очі і ти на хвилинку потрапляєш у минуле століття. 
А от цікаві пункти нашої програми не переставали нас дивувати не лише тематикою, а й локаціями. Прекрасний Сергій вчив нас грати на дримбі, глюкофоні і дарбуках у самому серці сабарівських скель, де ми насолоджувалися не лише цікавою музикою, а й неймовірними краєвидами і чудесними смаколиками від кондитерської Солодка Мрія. А от мальовничі скелі Сабарова ми покидали на прекрасному катері вздовж річки Південний Буг, якою ми доплили до ключової точки Вінниці і родзинки всієї програми візиту - фонтану ROSHEN :) Думаю, у всіх, хто того вечора там був, досі у голові крутиться та чудернацька пісня - "Ми - баобаби! ЄЄєєє ".
