яким був мій 2016?

Туманні гори

Цей рік був дивовижним. У ньому було все: переживання, розчарування, біль, радість і як же без щастя. Було тяжко зі сльозами на очах, було до мурах по шкірі страшно, але водночас було так круто, що досі лячно повірити у реальність, у якій я жила цього року. Ну, як завжди, за стандартним зразком :) Погнали!

Книги року: "На дорозі" Джека Керуака читала в Америці. Цю книжку спеціально взяла з собою у мандрівку, щоб порівнювати прочитане з реальністю. Через брак вільного часу і нереальну втому читала дуже довго, але чітко пам'ятаю момент, коли в книжці згадуються Туманні гори (The Great Smokies Mountains), а мені навіть не потрібно було уявляти які ж ті Туманні гори насправді. Достатньо було вийти на вулицю і підняти голову. Чудесний момент, коли стаєш героєм історії, якою зачитуються люди по всіх куточках світу. Та, я бачила ті прекрасні Туманні гори, про які писав Керуак.

Фільм року: фільмів було мало, тому цю прогалину я надолужувала під час зимової екзаменаційної сесії (та, сесія була прикольна). мені дуже полюбився актор Едді Редмейн, тому дві кінострічки з його участю лишили особливе враження. "Дівчина з Данії", "Фантастичні звірі та де їх шукати". 

Книжковий Арсенал 2016

Музика року: це той дивний момент, коли сама від себе не очікувала, але та, Джастін Тімберлейк з його популярною "Can't stop the feeling" лунав у моїх вухах цього літа найчастіше. він співав всюди: в Outdoor Gravity Park'у, в Dollywood'і, в кафешках і в наших серцях. ми підспівували і підтанцьовували йому - отак і жили цього літа ;) але от ще я натрапила на чудового Mac DeMarco з його чутливими "Let My Baby" i "My Kind of Woman". ну, і куди ж без Бабкіна і 5'nizzа в моєму плейлісті!

Вірші року: яка ж весна без Книжкового Арсеналу! незважаючи на дострокову сесію і повний аврал з навчанням, я потрапила на КА - 2016. це було 24 квітня - останній день фестивалю і прекрасна презентація "Антології української поезії" від Абабигаламаги. оті вірші, які лунали зі сцени у виконанні чудових письменників і запали в душу. Неймовірний Віктор Морозов, який запам'ятався виконанням поезій Олега Лишеги у супроводі гітари. І Кость Москалець, до якого я все-таки наважилася підійти після презентації і передати теплий привіт з Твіттеру. А ще якось тієї весни я спілкувалася з однією чарівною дівчинкою-художницею, яка порадила мені послухати "Армію Світла" - вірші Костя Москальця. пам'ятаю, то був вечір, я не знала за що хапатися (авральна дострокова сесія) і раптом вирішила послухати "Армію Світла", аудіозаписи якої зберегла напередодні. тоді і сльози покотилися самі по собі, і якось так защеміло на душі. Люблю таку поезію!

Львів. 3 квітня.

Серіал року: тут однозначно мої улюблені "Gilmore Girls", які майже після 10 років перерви випустили 4-ри нові серії. Хто б міг подумати? але я поки дивлюся ще 7-ий сезон і намагаюся розтянути цей прекрасний момент.

Їжа року: піца! ага, гавайська, папероні, чіз піца, флат бред, стаф краст і тааа, її було так багато що упс! десь взялися зайві кілограми, яких так тяжко зараз позбутися. ну, але сінамон ролс - то особлива любов, за яку можна і душу дияволу продати :)

Напій року: кола! ага, тут ще одне спершу захоплення тими крутими американськами автоматами, де кола ллється рікою, а потім тотальне розчарування, коли зайві кілограми дали про себе знати. ех...

Урок року: "To strive, to seek, to find and not to yield!"

Здивування року: пам'ятаю як наша китайська подружка розповідала про життя у Китаї. досі в шоці. виявляється, у Китаї заблоковані такі сайти, як FB, Twitter, YouTube і т.п.

Подорож року: США, але навіть тут не можу не згадати свою чудесну поїздку до Чернівців наприкінці січня і до Львова 3 квітня.

Бабкін ♥

Відчуття року: мої емоції цього року можна порівняти з американськими гірками. я ледве пережила напружений січень з тими хвилюваннями щодо весілля і моєю самостійною поїздкою до Чернівців, весна була рясно всіяна сльозами і тотальною втомою та безсиллям. я ледве дочекалася того моменту, коли спокійно сяду на літак. але навіть там я не могла заспокоїтися, адже попереду чекала невідомість. було страшно поза зоною комфорту, коліна тремтіли від пережитого, але водночас були рідкісні, але такі щасливі моменти, коли я відчувала підтримку своїх нових друзів. 

Знайомство року: я не в силі перерахувати всіх прекрасних людей цього року, але їх було так багато, що я частенько засинала, дякуючи Всесвіту за них. мені щастить на хороших людей! здається, це найкрутіше з усіх везінь у житті :)

Погода року: ох, те "прекрасне" відчуття, коли спека 93+ за Фаренгейтом, висока вологість і ти їдеш на велосипеді. за лічені хвилини стаєш вся мокра і одяг можна просто викручувати. але нічо, пережила!

Мови року: англійська, яку я тепер просто обожнюю з тими сленгами і всякими редукціями типу y'all. а ще була тайська, турецька, монгольська і купа непристойних слів, яких я нахапалася у процесі спілкування :))

Концерт року: як зараз пам'ятаю 18 березня, п'ятниця, дощ, ДК КПІ і хороша розмова, яка передувала прекрасному дійству. Концерт Бабкіна і тут всі слова зайві.

небо цього літа було красномовним

Маршрут року: коли літо знаходило свій логічний кінець, я сама замутила собі маршрут, за яким слідувала протягом 2-х тижнів. Ноксвіль-Нешвіль-Чікаго-Бостон-Філадельфія-Вашингтон-Нью-Йорк. Це були найскладніші 2 тижні цього року. Мене попереджали, що може бути небезпечно у Чікаго, Бостоні, Філадельфії, але якщо так подумати, то навіть і в моєму рідному Малині може бути небезпечно. і тоді що? нікуди не їхати, бо всюди страшно і тебе можуть вбити? ну уж нєт! і я поїхала. сама. з валізою, яка важила 26 кг. і наплічником, який заважив десь на 6 кг. Ех, то були найкрутіші 2 тижні, але все ж я втомилася від передозу емоцій. 

Поломка року: отут незле буде згадати про Настю, яка прожила 4 місяці в Америці і не має жодної нормальної фоточки на фотоапарат. а все чому? тому що я переможець по життю! та, у мене намок фотоапарат під дощем, він відмовлявся фокусуватися, а відповідно і фотографувати. але більше того, я загубила карту пам'яті з тими фотографіями, які принаймні у мене вже були з Америки на той час. карту пам'яті загубила у Чікаго! (привіт, Чікаго! певно, ми ще побачимося :)

і кожного вечора було таке небо

Розчарування року: я не можу це назвати таким тотальним розчаруванням, ні! просто WaT дала мені зрозуміти, що не так все і класно в тій Америці, як то виглядає в кіно, в інтернеті і т.д. Там також є купа безхатьків. Вони живуть просто на вулиці. А ще велика проблема з наркотиками. Майже кожен третій в США курить травку, ще якийсь там відсоток вживає щось серйозніше. Але ще більша проблема з тими фаст-фудами і масовим ожирінням. Якщо у великих містах люди ще якось намагаються дотримуватися здорового способу життя, то у маленьких містах ви рідко побачите людину нормальної комплекції. Звичайно, Америка - то країна комфорту, то країна супермаркетів, де вам не потрібно ходити, адже можна просто взяти самокеруючий візок і їздити між рядами. І навіщо ходити? То країна, де ти йдеш пішки вулицею маленького міста, а тобі сигналять автівки, бо пішоходів там вже давно не бачили. І навіть, коли йдеш до супермаркету, то ти йдеш в одному ряду з автівками, бо там просто відсутній тротуар. А ще НЙ, який просто тоне в тій купі сміття на тротуарах і неприємно вражає тими букетами ароматів в метро і десь поблизу Таймс Сквер. Ох, а метро з величезними пацюками викливає відразу. Фу-фу-фу!  

Таїландці надзвичайно привітні та відкриті :) 

Розуміння року: навіть малореальні речі реальні! і ще одне: неважливо хто ти і звідки ти, всі ми - люди єдиної планети!

Сон року: пам'ятаю один сон, коли ще в травні прилетіла в США і тільки почала працювати, мені раптом приснилося, що я раніше терміну приїхала додому. я плакала і все не могла зрозуміти, яка ж то помилка сталася, що я так рано повернулася додому, навіть не побачивши справжніх хмарочосів.

Питання року: а, може, ми варті більшого?

Фраза року: оце славнозвісне gotcha, яке розуміють лише мої дівулі.

Порада року: ловити кайф від кожної секунди свого життя.

Досягнення року: я прожила 4 місяці в іншій країні, без фізичної підтримки батьків. Я звикла у житті розраховувати лише на себе, тому рідко прошу в когось допомоги. Але завжди легше рухатися вперед, коли знаєш, що раптом щось - завжди є батьки, які допоможуть. Але ці 4 місяці дали мені зрозуміти, що інколи не завжди можна зі всім справитися, і у тих випадках, коли батьки десь дуже далеко, є друзі. Тому я щиро тішуся новим людям, з якими я вчилася просити допомоги, з якими ми переживали і щасливі, і сумні моменти.

останнє і дуже сумне селфі в JFK з виделкою

І та, я стала менше тримати все в собі. Наші нічні розмови за чаєм якось сприяли тим душевним розмовам, за якими я зараз страшенно сумую. Бо коли є з ким поговорити, раптом розумієш, що щоденник уже ні до чого.

Подія року: без сумніву, це WaT, але ще цього року був КА і мій перший Форум Видавців ♥

Подарунок року: гарнезний підсвічник з пташкою, який допомагає мені медитувати довгими вечорами.

Покупка року: дзеркальний фотоапарат, про який я вже давно мріяла і вансіки ♥

Хештег року: #usatrip #travelling 

Міста року: Pigeon Forge, Gatlinburg, Chicago, Boston, Philadelphia, Washington, New York.

Уміння року: керувати атракціонами, орієнтуватися в невідомих містах, піднімати 26-ти кілограмову валізу, їздити на велосипеді під час зливи.
Неуміння року: американські гірки! після кожної проюзаної гірки, у мене просто починалася істерика: серце несамовито калатало, а з очей просто самі по собі котилися сльози. чомусь не злюбила я гірки з тими мертвими петлями.
Місяць року: червень-липень-серпень - три місяці, які злилися в один прекрасний період.
День року: 24 серпня - коли ми всією копмашкою пішли в Dollywood, а потім ще 3 години просиділи в Golden Corral.
Сайт року: як не дивно, але Фейсбук, який дозволяє мені підтримувати зв'язок з новими друзями з різних куточків світу.
Запах року: їх було багато. запах дощу, який падав на розпечений асфальт, запах випарів бензину, запах піцерії, від якого кожного вечора хотілося якнайшвидше відмитися, запах Kettle Corn біля зупинки траліка...
Відкриття року: люди. одне з найпрекрасніших везінь у житті - це зустрічати правильних людей, які з'являються в певний період твого життя і допомагають подивитися на речі з інших ракурсів. 

люди мого літа ♥♥♥

Місце року: наша 314 кімнатка, стіни якої тримають у секреті всі таємниці, плітки та розмови.
Хоббі року: певно, усміхатися незнайомим людям на вулицях міста. ну, а як можна не усміхатися у відповідь привітним незнайомцям, які бажають гарного дня?

Людина року: поки пальці вистукували по ноутбуку, друкуючи цей допис, я натрапила на одне цікаве опитування. А що обрали б ви? не задумуючись, обрала б свободу, бо лише в ній можна дихати на повні груди, здійснювати свої мрії і закохуватися у життя з кожним днем. рука зупинилася, а перед очима постала картинка з життя, коли ти така свободолюбива і впевнена у собі ввечері сидиш на причалі у Бостоні, спостерігаєш за літаками, які злітають і сідають в аеропорту Логана. кожен той літак був заповнений людьми, яких в аеропорту проводжали або зустрічали рідні, друзі. люди їздять з міста в місто, літають з країни в країну заради того, аби побачитися з близькими, розділити з ними щастя і просто потеревенити за чашкою чаю. якісь дії у своєму житті ми робимо заради людей, які надихають нас, вірять у нас, щиро радіють нашим перемогам і переживають з нами кожну невдачу. але обираючи свободу, ми водночас беремо на себе тяжкий тягар відповідальності за себе. бо, чесно кажучи, поїхати дахом дуже легко, коли ти наодинці зі своїми думками та переживаннями. інколи свобода може бути страшною та ненависною, бо з кожним її ковтком раптом з'являється бажання бути потрібною хоча б комусь.

якщо придивитися, то можна побачити літак, який піднімається в небо над Бостоном

Я не скажу, що 2016-ий рік був легким. Купа здійснених мрій, нових знайомств, незнайомих міст - круто! але водночас то такий психологічний надрив був, що інколи просто хотілося прокрутити час і втекти від внутрішніх гризот. Втекти не вдалося. Хіба лише притлумити весь той біль новими, яскравими враженнями. 
У якийсь момент я зламалася. Я стала менше довіряти людям, менше вірити словам, якими хтось байдуже розкидається і менше бачити прекрасностей у світі. Бляха, як же складно у тому жорстокому дорослому світі продовжувати помічати і карбувати щасливі намистинки. І та, я почала більше лихословити і, на диво, тішуся з того, бо то єдина маленька можливість виплескувати негативні емоції, а не тримати їх в собі і продовжувати себе роз'їдати зсередини.

P.S. Цей допис я писала кілька днів, тому початок і кінець дещо відрізняються за настроєм. 

у пошуках натхнення

Студентство подарувало мені прекрасну можливість відвідувати гарні заходи, про які я читала в стрічці новин ще у шкільні часи. За натхненням я часто їжджу до Києва, відвідую концерти улюблених гуртів, літературні читання молодих поетів та лекції класних спікерів. Тут варто зазначити, що всі ці круті івенти якимось дивним чином співпадають з моїми щомісячними, а то й двотижневими візитами до ортодонта (респект брекетам ;), який, на моє щастя, працює у Києві. Отак я і підлаштовую гарненько поїздку до Києва лише під прикриттям візиту до лікаря, який дає мені довідку, у якій вказано, що я з поважної причини прогуляла універ (ага, ще та прогульщіца). Проте, навчаючись в Житомирі, я завжди слідкую за місцевими новинами. Люди, які асоціюють це місто лише з житомирськими шкарпетками та морозивом "Рудь", певно, здивуються, коли почують, що тут ще існує культурне життя. Приємно усвідомлювати, що навіть в Житомирі є та молодь, яка не просто готова розвивати своє місто, а робить це вже зараз. 

Вже восени 2014-го року я вперше відвідала "Кавоманію", у якій тоді відбувався благодійний захід від Артерапії, що на меті мав зібрати кошти для лікуваня однієї дівчинки. Того вечора я вперше познайомилася з поезією молодих житомирських поетів. "О, в Житомирі живуть поети!"- здивуєтеся ви. Ага, вони виживають в житомирських маршрутках, носять житомирські шкарпетки і та, творять житомирську поезію. Дякуючи 21-му сторіччю і сусіду з другого поверху, який барижив нам Інтернет, я мала прекрасну можливість слідкувати за новинами благодійної організації "Артерапія". Пізніше я ще відвідала "Вірші під червоною лампою" у кафе "Бібліотека", де познайомилася з творчістю невідомих для мене житомирських поетів і дізналася, що у цьому славному місті навіть функціонують літературні угрупування. Он як! Завдяки Артерапії, житомиряни познайомилися з творчістю Жадана, Іздрика, Бабкіної, Любки та ін. письменників, яких мені пощастило чути ще раніше на Книжкових Арсеналах щовесни у Києві. Добре, що в мене є можливість під підкриттям їздити до Києва і слухати Лазуткіна на КА чи бачити Ірванця у "Купідоні", але мої подруги, яких я тоді запросила на Жадана, були вражені. Дехто навіть і не чув про такого письменника і тим більше, не був знайомий з його творами. 

Гірше ось такого повільного проникнення культури в Житомирі, є, певно, формування неякісних культурних канонів. Адже багато житомирян задовольняється концертами якихось суперзвьозд, які приїжджають зі столиці і збирають аншлаги. Частина з радістю відвідує вистави місцевого театру, які можна охарактеризувати єдиним словом - "шароварщина". Як же важливо формувати у людей правильний культурний смак та вчасно надавати інформацію про якісні події, які в майбутньому закладуть підвалини для розвитку справжньої культури. 

Ще одна проблема, з якою стикаються мої знайомі: як зрозуміти, що даний культурний захід представить мистецтво якісного зразка? Особисто я, збираючись на захід, точно знаю, що він мені сподобається, адже інакше я просто не йду. У даному випадку я керуюся своїм жіночим інстинктом (хе-хе:) - відвідую літературні читання лише поетів. Якось так склалося, що перевагу надаю чоловічій поезії, бо жіноча завжди відгукнеться якимось знайомим голосом власної душі. Така ж справа й з улюбленими музикантами. 

А, власне, про що я? Справа в тому, що в четвер 8-го грудня я відвідала літературну зустріч місцевих поетів. Давненько я вже не чула в Житомирі такої добротної поезії і не зустрічала людей, чиї смаки співпадають з моїми. Ще кілька років тому без пам'яті вивчила три поезії Лазуткіна з його славнозвісної збірки "Добрі пісні про поганих дівчат", а модератор тої зустрічі, ніби з голови моєї видер ті рядки улюблених віршів. 

Люблю, коли Житомир ось такий містичний і невідомий для мене, для дівчинки, родом з маленького містечка, привідкриває завісу свого культурного життя, яке, як ви вже могли переконатися, таки існує! І хоча це лише частина заходів, про які я згадала у своєму дописі, але навіть вони вселяють надію, що це місто колись прославиться щорічним літнім мистецьким фестивалем від Артерапії і гарними подіями, які будуть наповнені такою світлою атмосферою, що у мене зникне потреба так часто їздити до Києва за натхненням. 

ніачьом

Минулого тижня сиділа у своїй квартирці на 5-му поверсі житомирської багатоповерхівки і готувалася до екзамену блукала просторами інтернету і натрапила на цікавезний блог однієї дівчинки. Не спала, не їла, а все читала її пости. Таки прочитала і мушу визнати, що блог до біса цікавий, особливо стиль написання. Власне, тоді я й згадала про своє дітище, яке переживає вже не першу у своєму житті перерву. Не те, щоб я так закинула свій бложик - ні! Але хочеться вселити у нього якийсь живий дух, щоб він був якимсь шолі актуальним на сьогоднішній день. І тоді я задумалася, а, може, шось запостити. "Ну ок", - сказала я собі. Але потім задумалася ще раз (так, я інколи можу багато думати) і не могла все зрозуміти, яка тема на даний момент так розриває мене зсередини, що просто таки мусить вилитися у допис на блозі. Так от, поки ще маю таку прекрасну можливість ясно мислити, і поки мій копчик обмежує можливості пересування, я шось собі нотую у своєму супер кльовому блокнотику, який веду у стилі Bullet Journal. Хоча вчора трапилася ще одна подія, яка підкинула мені кілька гарних ідей і вселила якусь мінімальну віру в те, що я ше можу якось доносити свою думку, складаючи слова докупи. Але про цю подію я розповім пізніше, коли все задумане, як то кажуть, здійсниться вже у новому році. Інколи здається, що життя і складається з таких банальних дрібниць.

До речі, сесія цього семестру складалася, на диво, легко. Ага, той чудернацький життєвий закон "менше паришся - краще виходить" таки працює. Перевірено на собі. Чесно кажучи, лише одні слова "універ" і "сесія" викливають у мене блювотний рефлекс, і сподіваюся, я ще колись напишу такий великий допис про своє навчання в універі зі своїми думками  і користь з того всього. Хоча, знаєте, думка про те, що вже через якихось півтора роки я буду дипломованим бакалавриком вселяє і радість, і тривогу. Бо на відміну від того періоду 11-го класу, коли я чітко уявляла ким хочу бути, зараз я страшенно розгублена. Я не знаю чого хочу і чим мені подобається займатися найбільше. По суті, я завжди роблю те, що мені приносить бодай якусь радість і завжди кидаю те, що мене пригнічує і змушує відчувати себе не в своїй тарілці. Але цих захоплень так багато, що я не знаю як серед них обрати най-най-най. Нещодавно читала одну статтю, що це типу нормально після універу не розуміти чого ти хочеш, але, може, все б так і було, якби я не чула щодня збоку порад/планів рідних щодо мого майбутнього. Ех, добре було б, якби Святий Миколай приносив не цукерки з подарунками, а чітко визначену мету і ціль для продуктивного життя. Можливо, тоді було б менше нещасливих і набурмосених людей, які рідко усміхаються, а від їхнього "гарного дня" хочеться повіситися, якщо чесно. 

Власне, не намагайтеся знайти якийсь сенс у цьму дописі. Він тут відсутній. Можна списати все на передноворічну хандру або на банальне нєчеводєлать в етот дєнь празднічний.

Все якось там буде. Не обіцяю, шо буде кльово і безтурботно, як колись. Я вже інша, і життя таке невблаганно жорстоке. 

вот!

П.С. тут особливо не вистачало фоточки з кицею, тому муууррр ;)