Твоя Країна - Харків

Колись здавалося, що на проект "Твоя Країна" у Харкові потрапляють лише обрані. Принаймні цим я пояснювала собі кожну невдачу при реєстрації на черговий візит. Але такі перешкоди додають мені лише азарту, тому я зазвичай махаю на все рукою і їду до омріяного міста сама. Так було і з Харковом! Ну, подумаєш, не беруть на візити - поїду на концерт Бабкіна! І поїхала, і з містом познайомилася, і за місцевими людьми поспостерігала. Але от, повернувшись додому, відчула якусь недосказаність у наших стосунках з Харковом. Чесно кажучи, це не те місто, де хочеться заблукати серед вуличок і блукати до втоми у ногах, доки хтось не покаже тобі вірну дорогу. Здавалося б, якщо заблукаєш у Харкові, то ніхто тобі в біса не допоможе, бо місцеві там не дуже привітні і тяжко йдуть на контакт. Отак, відкидаючи всі негативні враження і спогади про місто, я зареєструвалася на ТК візит від Kharkiv Open Team. 

Я не мала жодних особливих очікувань від цих 3-х днів, лише сподівалася зустріти хороших людей, з якими можна цікаво і пізнавально провести час. Так от, з перших хвилин у Харкові, коли я тільки-но вийшла з потяга, зрозуміла, що це ТК буде особливим. Вірте чи ні, але ше ніхто і ніколи не зустрічав мене з потяга і так, що ти відразу зустрічаєшся поглядом з тією людиною. Дякую, Вова, що так рано-вранці, коли нормальні люди бачать десяті сни у своїх ліжечках, ти вже чекав на пероні на своїх тимчасових сожитєлєй :) Вова, дякую тобі, що знайшов не лише місце, а й час аби вигуляти нас з Артемом славнозвісною Салтівкою. Того дня я, певно, встановила свій особистий рекорд поїздок трамвайчиком - квиточки просто таки випадали з кишень :) 

А потім був тімбілдінг і такі вже улюблені таборові ігри на знайомство, які з новими людьми проживаються по-іншому. І та, так приємно було зустріти у цьому чудовому колі людей таборових знайомих, з якими не одна пісня була проспівана біля ватри влітку 17'го. Це вкотре підтверджує, що світ таки тісний! 
Того дня на нас чекав ше майстер-клас Макса, під час якого ми вчилися відчувати і довіряти один одному. Цікаво було комунікувати з іншими за допомогою такого своєрідного способу і дізнаватися про чужі страхи і почуття. По суті, перший день був таким лайтовим, коли ми знайомилися і спілкувалися один з одним і дякую оргам-котикам, бо після ночі у плацкарті і дуже раннього підйому було вже складно рухати мізками ввечері.  
А от другий день візиту зарядив просто на повну! Ранкова руханка у стилі хіп-хопу від @AllStarsDC допомогла трохи розчухатися і влитися в нестримний режим блукань містом. Але перед тим ще була цікава розмова у формі тренінгу з Магдалиною на тему подорожей. Цікаво було обговорити, чому і навіщо ми кудись зриваємося і їдемо. Якось от ніколи не задумувалася над реальною причиною своїх мандрівок, адже завжди обходилася заїждженою фразою "вихід із зони комфорту". Дякую, Магдалино!) 
А потім був справжній марафон блукань і цікавих розповідей від Ярослава, а також марних спроб оминути калабані на вулицях міста) От від душі дякую оргам-котикам, які знайомили нас протягом всіх тих 3-х днів з людьми, які щиро кайфують від того, що вони роблять. І от Ярослав своєю енергетикою і влучними жартами не лише створив чітке враження про Харків, а й показав як можна щиро тішитися з того, чим ти займаєшся. 
Ще з таких відчайдушних фанатиків запам'яталися фотографи з фотолабораторії "Vinol", які розповіли нам про секрети плівкової фотографії. І от ніби така старомодна плівка, але ці люди дарують їй нове життя і знову ж таки, щиро кайфують від того, що роблять. А от справжньою родзинкою того вечора став концерт харківського гурту Dостоевсkий FM. Надзвичайно харизматичні та запальні музиканти зарядили всю нашу компашку і стали фінальним акордом офіційної програми другого дня візиту. 

А потім було безмежно прекрасне #неспимо тривалістю в одну лютневу ніч, коли ми грали в різні ігри, настолки і співали пісні під гітару. Атмосфера була такою, що здавалося, ніби я от заплющу очі й опинюся у якомусь провінційному куточку нашої країни, де палатиме ватра одного із ФРІ-шних таборів. Було настільки тепло, що отак раптом серед зими ти опиняєшся у літі й у компанії цікавих і неймовірних людей, з якими просто так добре бути саме тут і зараз. І та, дякую, друзі за можливість побачити безлюдний Харків і проїхатися у першому ранковому поїзді метро ♥♥♥
От якою б насиченою не була ніч, а зранку ми знову зібралися на платформі метро, щоб востаннє прокайфувати у нашому повному складі в екстрим-залі @InGravity.Space. А потім були найтремтливіші моменти останнього дня візиту, коли всі дізналися про своїх таємних друзів і почали прощатися, бо ТК - штука підступна: тільки відчуєш оцю теплу прив'язаність до людей і міста, як доводиться розлучатися. На щастя, мій потяг був пізно ввечері і я ще встигла приєднатися до команди везунчиків, які спробували вибивати ритми на дарбуках, глюкофонах та інших хитромудрих музичних інструментах в атмосферному місці Харкова @drumspace. Це був один із найпрекрасніших моментів завершення візиту, коли ми мали нагоду отак востаннє відчути себе командою, вибиваючи ритми. 
А мої останні спогади про Харків одні з найтепліших, бо це були десятки прощальних обіймів, теплих розмов на вокзалі і раптові жарти, заради яких просто хотілося зупинити мить. І як же приємно сідати у потяг і, провалюючись у сон, на підсвідомому рівні продовжувати переживати ці неймовірні 3 дні у Харкові, з яким, сподіваюся, мені вдалося поладнати при нашій другій зустрічі!

І та, якщо ви думаєте, що коти - то розніжені милі тваринки, які люблять лише тепло і суху погоду, то цей стереотип аж ніяк не стосується харківських КОТиків :) Бо Kharkiv Open Team - то злагоджена команда енергійних бубочок, які не лише з точністю орієнтуються у всіх підземних переходах міста, а й майстерно долають кілометри непрочищеними від снігу доріжками, манівцями і тротуарами. Дякую, КОТики, що обігрівали своєю турботою і любов'ю, давали можливість відчути себе потрібними і закохували у місто, серед бетонних стін якого живуть такі творчі і віддані фанати своєї справи!

Х is for Харків

Знаєте, я ше той мізантроп. Інколи мене настільки перенасичує спілкування з людьми, що хочеться деякий час просто мовчати і не заводити ні з ким нових знайомств. Такою і була моя літня поїздка до Харкова, під час якої я мала на меті потрапити на концерт Бабкіна.

Досить довго я хотіла потрапити на концертік Бабкіна саме у Харкові. Все ж таки рідне місто має приймати його по-особливому. Саме тому, не роздумуючи, купила квиток на Імпульс-фест ше в травні і тихенько чекала липня. Харків почав вражати ще у потязі, сполученням Київ-Харків. Я от завжди у потягах люблю спостерігати за людьми і трохи користуватися тим, що я дівчинка і просити люб'язних мужчинчиків дістати мені матрац з третьої полиці. Так от, оці люб'язні харківські мужчинчики не тільки матрац мені дістали, а й постіль постелили і цукерками пригостили. Таа мене щоб вразити багато не треба! :) Але, як не крути, приємно таки відчути себе такою дівчинкою-дівчинкою. 

А потім були 3 неймовірно спекотних дні у Харкові, коротке знайомство з одним милим норвежцем у хостелі і непристойно прокурена жіночка при вході на завод "Артмеханика" зі своїм оцим контрольним питанням: "Водка есть? А если найду?" Дивовижно, як частина людей сприймає мене такою 16-17-тирічною дівчинкою, яка лише школу закінчила, а ось інша частина підозрює мене у розпитті алкогольних напоїв у публічних місцях. Лол, де та грань між уявною та дійсною мною? Менше з тим, виступ Бабкіна був особливим, але, певно, я до чортиків вже залюблена у київську атмосферу його концертів, де вже навіть зустрічаю знайомі обличчя (ага, за стільки-то років!). Неймовірним відкриттям того вечора став гурт ТНМК. Блін, нереально запальні Фагот і Фоззі, які просто підірвали публіку. Гурт, який своє коріння пустив ще за часів мого глибокого дитинства, але нагода отак посмакувати їнім живим звучанням мені випала лише минулого літа. Нууу дуже круті! 

А потім ше були пригоди з тим харківським метро, де автомат приймає лише дрібні купюри, і тому я бігала о пів на дванадцяту з проханням розміняти мені 10-ку. Прикро, але типові бабки 60+, родом ще з СРСР не дуже реагували на мою українську, а пересилити себе і заговорити своєю ламаною російською я аж ніяк не могла (впертюх ше той!) Добре, що знайшовся якийсь в стєльку п'яний мужичок, якому явно було байдуже якою мовою я говорю. Спс, бро!

А ше коротка замальовка до теми про #фатальНастя. Я випадково натрапила на Едгара, який якраз теж приїхав до Харкова і співав у центрі міста. Варто було мені лише підійти, а в хлопаки рветься струна. Ну окей - подумала я, - піду поблукаю навколо. Повертаюся я така через 15 хв до Едгара, який вже поміняв струну, зупиняюся, слухаю і оп! - у нього знову рветься струна. Сорі, бро! 
Так от, того літа мені настільки сподобалося місто, що вирішила туди повернутися, аби всі ті скверики і вулички наповнилися історіями, які пов'язуватимуть мене з іншими людиськами. Отак я не зчулася, коли пройшла на ТК у Харкові і згадала, що ше кілька років тому мене вперто не брали на жоден візит :) 
Або я трохи продвинулася у майстерності написання мотиваційок, або щось таки у цьому Всесвіті зрушилося!
До зустрічі, Харків!

Л is for Луцьк

Кожна моя бодай найкоротша поїздка пов'язана з людьми, яких я зустрічаю у дорозі. І щоразу я тішуся, ніби дитя, коли вдається познайомитися з кимось екстраординарним. Якось так сталося, що моя чергова Pre-Birthady Trip співпала з туром Дмитра Комарова містами України. Купа зустрічей, фотографій з тих зустрічей, тисячі коментарів і тотальне нерозуміння, що ж там такого на сцені робить Діма зі своїм оператором, що їм вдається збирати повні концертні зали. Та й офіційна зустріч за тривалістю дорівнює двом повноцінним концертам гурту 5'nizza. Довго думала і вагалася, але коли зовсім випадково підслухала у житомирській маршрутці розмову двох жіночок про того самого Комарова, який вивертає світ навиворіт, то вирішила, що треба їхати. Зважаючи на те, що Житомира у списку міст не було, на зустріч мені вдалося потрапити лише в Луцьку через день після останнього екзамену. Мені сподобалася перспектива поблукати новим містом і тим самим наблизитися до цілі #25областейдо25років. Правда, я ше думала, що дорогою додому ше кудись завітаю, але зважаючи на минулорічний досвід блукань зимовими містами, вирішила, що вистачить з мене одного Луцька. Ха, певно, роки беруть своє :D

Ви не повірите, але всі 4 з половиною години у концертному залі "Промінь" Діма  Комаров говорив. Лише час від часу він давав можливість розповісти якісь цікаві моменти своєму оператору, Олександру Дмитрієву, який в програмі постійно знаходиться за кадром. Так от, по Сашку точно можна було сказати, що він не любить таких публічних виступів, а тому всі його спроби щось розповісти підтримував Діма, який чітко окреслював Сашкову думку, яку він намагався донести. Ще, правда, були курйозні відео і фотографії, які неймовірно цікаво було переглядати на величезному екрані. З впевненістю можна сказати, що публічні виступи - це точно каньок Комарова, який у кожній своїй розповіді чіплявся за нову тему і продовжував все говорити і говорити. Повірте, такого натхненного оратора я ше не зустрічала у своєму житті. Хоча саме цими своїми ланцюжковими розповідями, які чіплялися одна за одну, він нагадував мені мого класного керівника, який частенько відхилявся від теми фізики і закінчував тим, що розповідав анекдоти на довільну тематику. 

Безглуздо описувати який же крутяцький цей Діма, і ні до чого згадувати всіх тих женщін, які рвалися до нього на сцену, цілували його, безсоромно питали, чому він досі не одружений і чи візьме він їх з собою в експедицію, але цей людський цирк тривав впродовж всієї зустрічі. Хоча навіть з такими недоліками публічності Комаров, здається, вже й змирився. Власне, якщо ви сумніваєтеся, як я колись, чи йти на Комарова, то просто йдіть на нього і не думайте, бо таких крутих чуваків на нашому телебаченні більше нема. На цьому ода восхвалєнія Комарову закінчується.

А от щодо Луцька, то місто надзвичайно затишне і красиве як для обласного центра. Спершу воно нагадало мені той самий Житомир, але подальші блукання дали зрозуміти, що Луцьк значно більший і до того ж має досить затишну стару частину міста, де, правда, у понеділок було вкрай безлюдно. Певно, кінець січня не надто популярний серед туристів, бо й на території луцького замку було лише кілька людей. 

P.S. Власне, це зовсім коротенький допис про останню поїздку, аби трохи оживити цей бложик і дати знати про себе у 2018-му, протягом якого я ше нічого не постила.