2018 - як є!

Люблю ці своєрідні підсумки року, бо вони вкотре переконують, що життя прекрасне тим, що жоден рік не схожий на попередній. Поїхали!

Книги року: Цього року було багато Набокова. Читала і вчилася його відчувати і розуміти. У тексти Набокова треба занурюватися з головою, вимальовувати образи і на підсвідомому рівні відчувати. Запам'ятався Річард Фейнман своєю тверезістю у думках. Його книжку читала найдовше цього року, тому що вона потрапила до мене у той момент, коли я переходила з одного життєвого етапу в інший. Фейнман був тим мужчіною, до якого я вечорами тікала у пошуках спокою і гармонії. 

Фільм року: Не люблю кінотеатри, але на Злочини Гріндельвальда сходила. Не було такого захоплення, як від першої частини, але теж непогано.

Музика року: Новий альбом Бабкіна мені не зайшов. Занадто попсово й абсолютна протилежність до того СБ, якого я починала слухати 9 з хвостиком років тому. Натомість зайшов новий альбом Postman'а "Everything is new" і альбом Мало "Як є". Маловідомі музиканти, але такі, яких варто послухати!

Вірші року: Минули ті древні роки, коли я вчила вірші напам'ять, але ті, що колись вчила пам'ятаю досі, бо один навіть зацитувала на своїй співбесіді у компанії, де зараз працюю ♥

Серіал року: Читала інтерв'ю однієї продюсерки 1+1, яка говорила, що сучасні кандидати приходять на співбесіду і навіть не знають, який коктейль любила Керрі Бредшоу. І тут я зрозуміла, що хочу бути в курсі всіх тих штук, які вважають культовими. Тому "Sex and the city" - це однозначно найкраще відкриття кінематографічного не такого далекого минулого. 

малишка ♥

Їжа року: Паста карбонара і люля кебаб у затишному ресторанчику ліванської кухні з італійськими нотками.

Напій року: Було багато смачного вінішка і шампусіка - дякую 2018-му за це! Без алкоголю він був би марним. 

Урок року: Людей дуже складно любити! Особливо коли разів 10 їм щось пояснюєш, пишеш, а вони потім все одно перепитують, бо не пам'ятають, чи взагалі забули, тому дякую тим ключовим людям, які терпіли мої такі недосконалості і раптову розсіяність.

випуск бакалавриків

Відчуття року: У травні, коли їхала потягом до Франківська, у Львові до вагону підсіла ціла компанія львівських айтішників :) Вони здалися мені такими дружними, класними і кльовими. З їхніх розмов зрозуміла, що вони якраз їдуть на вихідні у Хату-Майстерню у Карпатах. У той момент я чітко запрограмувала, що дуже хочу працювати в такому ж цікавому і прогресивному середовищі з людьми, які живуть за своєю власною філософією і кайфують від життя. Це бажання частково здійснилося, бо я таки працюю в айтішному середовищі, але воно настільки велике, що відчути його настрій занадто складно. Я люблю свою роботу за знайомства з цікавими людьми і дуже їх ціную, але це спілкування з колегами є і буде поверховим. Широкі масштаби не осягнути душею - з цим нічого не поробиш!

Знайомство року: Знайомств цього року було занадто багато для моєї інтровертної душі. Мене інколи трусило, мої долоні пітніли, а губи пересихали, бо так страшно було говорити з незнайомими людьми. Я пережила і о, диво! я звикла. Тепер мене не лякає ймовірність знайомства з новими людьми, але все ще інколи не знаю про що взагалі говорити. 

Погода року: Чітко пам'ятаю це спекотне літо, яке, на своє щастя, я провела в офісі. Це був водночас класний і складний момент, коли ти лайкаєш чиїсь фотки в інстаграмі на фоні моря, гір і різних чьотких краєвидів, а сама здійснюєш свою незабутню мандрівку маршрутом "дім-робота-дім". 

Мови року: Ніколи в своєму житті не вчила російську, але коли ти у Києві потрапляєш в російськомовне оточення, де основна комунікація (усна і письмова) ведеться цією мовою, то мусиш гуглити після яких літер пишеться "ы", як правильно "-ться" чи "-тся". Божечки, я так скучила за чистою, ніби золото українською, яка ллється з чиїхось вуст, ніби джерельна вода Карпат :D

Маршрут року: Нові міста: Луцьк, Івано-Франківськ, Яремче, Білгород-Дністровський. Не нові міста, але такі прекрасні: Вінниця, Харків, Одеса. Проект ТК у Харкові був найкрутішим за організацією. ТК у Вінниці був прекрасним за атмосферою. А ТК у Житомирі - то ностальгічна рефлексія за студентським життям. На Прикарпатті в травні було гарно і так добре наодинці, як ніколи в житті. Люблю самотні мандрівки за ефемерне відчуття свободи, якої спершу шукаєш, а потім відчайдушно намагаєшся спекатися. 

Розчарування року: Вкрай багато разів розчаровувалася в собі. Було складно, як ніколи. Втомлювалася і тупила інколи на кожному кроці. 

Розуміння року: Зміни в життя не приносить нове оточення, зміни в своє життя приносиш ти сама. І себе треба любити в першу чергу, бо якщо не подумаєш про себе, то ніхто в біса про тебе не потурбується і не згадає теплим словом. Життя як воно є!

Фраза року: Seize the moment!

Порада року: Вчитися любити себе! 

Досягнення року: Знайшла роботу, яку я дуже ціную! 

Хештег року: #безкотаіжизньнєта - історія про те, як я ходила вулицями Житомира і гладила спершу котів, а потім і собак - #сабакібарабакі

Уміння року: Вчитися робити перші кроки, коли дуже чогось хочеш, але в біса страшно! І мультитаскінг - це про цей рік. Страшно щось забути, упустити або не помітити, але робиш все одночасно. 

Місяць року: Червень був багатим на зміни, тривоги і нові уміння.

День року: 15 червня, коли я склала свій останній державний екзамен у Житомирі і поїхала на свою фінальну співбесіду до Києва. Рівень емоційних гойдалок того дня просто не описати словами. 

Запах року: Маленька дівчинка в мені шаленіє від Si Passione від Giorgio Armani. Так, я маю свої жіночі слабкості :D

Місце року: Район Києва між Лук'янівкою, Золотими Воротами і Подолом, де мені пощастило оселитися цього року і де я, на своє щастя, можу відвідувати різні цікаві події, а потім спокійно повертатися додому пішки ♥ Пересуватися пішки столицею і не користуватися транспортом щодня - це велика розкіш!

Цей рік нагадував безпомічні блукання сліпого кошеняти, яке просто не знало куди себе подіти. Єдине, чого я хотіла від нього - це відсутність будь-якої причини переступати поріг лікарні. Дякую, 2018-й, що ніхто з моїх рідних не був заточений у лікарняних стінах. Натомість поріг різних медичних установ таки довелось переступати. У першій половині року так гарненько відчула атмосферу черг у лікарні, коли тричі!!! намагалася зробити пункцію. Ох! Згадуючи одну бабцю з черги "легше вмерти, ніж дочекатися якогось лікаря". А потім мені пощастило дожити до моменту, коли я отримала корпоративне страхування і мала можливість відвідати приватну клініку. Ніколи не забуду того жовтневого вечора, коли вперше зрозуміла, що мені в біса сподобався візит до лікаря. Божечки, це інший світ, в якому люди навіть знаходять на що скаржитися. Карл!

ця дєтка в наступному році школу закінчує - шок!

Вдячна собі ж за травневу поїздку на Прикарпаття, де гори обіймають з усіх сторін і від того так затишно, ніби вдома. Травневий дощ у горах дав можливість поносити улюблений американський дощовик від Коуді ♥ 

А ще була коротенька поїздка до Одеси в жовтні. Так дивно бачити на пероні людину, з якою ти зустрічався лише одного разу у квітні 2017-го. А тут надворі жовтень 2018-го і Єгор ні з того, ні з сього зустрів мене з потяга о 6-ій з хвостиком ранку. У мене немає жодної фотки з того дня, коли ми гуляли різними місцевими пляжами, але картинка в пам'яті яскравіша за будь-які фотоспогади. 

Уявіть, що ви так сонно блукаєте ранковим суботнім містом і раптом відчуваєте той знайомий запах моря. Прямуєте далі, а там сонце встає над горизонтом, і ви так мило усміхаєтеся, замружуючи очі від проміння. Ви йдете з одного пляжу на інший, ловите морський присмак на губах, який долітає з осіннім вітром, спостерігаєте за жіночками, які займаються ранковою йогою на пляжі, усміхаючись сонцю. А там далі бачите відчайдушних незнайомців, які в середині жовтня ще досі купаються. Намагаєтеся зловити морську хвилю рукою, аби відчути температуру води, але ваші ноги відчувають її першими. І в ваших очах можна помітити легкий шок мокрих ніг. Жотвневе море у світлі ранкового сонця - то любов! 

А ще було кілька гарних концертів! Два концерти Postman'а, де я традиційно зустрічаю ФРІшного знайомого. І зустрічаю я його лише за таких гарних обставин і влітку, і взимку. Прекрасно ж! А на Мало раптом зустріла одного свого колегу :) Той вечір концерту Мало був магічним. Одна дівчинка подарувала мені книжку "Маленького принца", яку вона приготувала для свого друга, який того вечора так і не прийшов. Тепер ця книга як свідок чужої самотності оселилася в мене. 

Цього року ловила себе на думці, що я розівчилася мріяти. Невже я втрачаю зв'язок з дитиною всередині себе? Невже доросле життя приходить отак з чіткими цілями, практичними думками і відсутністю наївності у рішеннях? Чьот стрьомно! Але водночас розумію, що маленька довірлива дитина всередині мене ніколи не виживе в цьому дорослому світі, тому доводиться відточувати проникливість і загострювати відчуття постійного підступу. Коли я страшенно втомлююся від цих дорослих життєвих штук, просто приїжджаю додому, обіймаю кицьку і гармонія оселяється в моїй душі бодай на 2 дні. У такі моменти розумієш, що то маленьке своєрідне щастя - мати свій острівець свободи і спокою, за який завжди хочеться триматися, до якого завжди хочеться повертатися і якого завжди буде бракувати у цьому дорослому житті. 

Дякую, якщо ви дочитали до цього моменту і занурилися в окремі віхи мого буденного життя. Я не знаю, хто ці люди, які інколи навмання відкривають цей блог, що народився ще у ті солодкі часи раннього юнацтва, але ви круті тим, що не лякаєтеся цих #многобукав. Дякую!
Боюся, що це буде останній допис тут, бо дєтка виросла і розівчилася помічати маленькі щасливі намистинки, які так старанно тут нанизувала. А ті дрібнички, які інколи змушують усміхати, занадто дріб'язкові для повноцінних історій. Рано чи пізно це мало статися! :)

Твоя Країна - Вінниця

Я от якось на підсвідомому рівні відчувала, що мене обов'язково візьмуть на ТК у Вінниці. Тому заповнення анкети було такою своєрідною формальністю. Хоча дзвінок Яни одного квітневого вечора таки спантеличив мене, бо внутрішні відчуття - то одне, а коли на іншому кінці телефонної слухавки чуєш заповітні слова - то зовсім інше. Кожного разу, коли я їду на ТК, на табір або у місця певного скупчення людей, де з ними ще доводиться інтерактувати, мене опановує страх. Я Настя, мені 21 і я досі до чортиків боюся знайомитися з новими людьми. І в той же час я просто таки надихаюся новими знайомствами у своєму житті. Якби там не було, але я люблю ТК, бо коли дорогою додому після 3-х днів блукань незнайомим містом з такими теплими людьми тебе накриває табун мурах, то розумієш, що інколи таки варто наступати своїм страхам на п'яти, аби відчувати оте всеохоплююче відчуття щастя.

А оте тепло всередині з'явилося вже на вокзалі зранку у п'ятницю, коли мене зустріли Настя і Віка. Ці дві милі киці першими познайомили мене з вінницькими трамваями, де мені відразу ж пощастило вихопити щасливий квиток. А потім у Креативному просторі "LEVEL 80" на нас чекав тімбілдінг від Валєри. І хоча я пропустила частину ігор, але мені вдалося запам'ятати імена учасників та організаторів. Принаймні на третій день точно! А от перший день візиту потішив ще й екскурсією садибою Пирогова, де ми на якусь годинку уявили себе студентами медиками і щиро цікавилися станом медицини у 19ст. Також цікавим було відвідування усипальні Пирогова, де він і досі знаходиться у забальзамованому вигляді. Хто б міг подумати, що Вінниця славиться не тільки фонтанами, а й унікальними рецептами бальзамації трупів, які дозволяють тілу перебувати у чудовому стані протягом кількох сотень літ. А потім того ж вечора, як уже справжні студенти-медики, ми пішли на розвідку до медичного університету. Кілька годин настолок, і всі дружно відпускають жартики на адресу один одного. Той перший день візиту завершився вечірніми прогулянками і першою рефлексією. Але справжнім сюрпризом особисто для мене стала Наташа, у якої я хостилася і яка чекала на мене навіть після опівночі. І я пам'ятаю той нічний тролейбус з напрямком "Вишенька", з якого я вийшла і перше, що побачила - це усмішку Наталки, яка була готова загодувати мене о пів на першу ночі. Наталко, дякую тобі за турботу і ту незгасаючу усмішку, яка була такою ж щирою що опівночі, що о пів на сьому ранку. І на цьому моменті ваш міміметр мав би вже зашкалювати від однієї назви району - "Вишенька". Таке можна зустріти лише у Вінниці ♥

А от другий день був насичений приємними сюрпризами. Зранку я зустрілася з Дімою і Юрою, і ми відправилися досліджувати Вінницю пішки. Якраз та субота виявилася робочою, тому місто прокинулося досить рано, і всі кудись поспішали. Коли потроху сходилися всі інші учасники, ми пробували організуватися до якихось цікавих ігор. І так хороше було від тих простих, але таких теплих моментів. А от першим пунктом програми другого дня було знову повне занурення у медичну атмосферу (все-таки переважна більшість оргів - медики) у головній alma mater вінницьких медиків. Так от, ми вчилися надавати першу невідкладну медичну допомогу і робити непрямий масаж серця у ритм пісні Stayin' alive. А поки ви гуглите шо це за пісня, я розповім історію, яка трапилася зі мною через тиждень після ТК у Вінниці. Так от, рівно через тиждень я у своєму рідному місті натрапила на людину, яка лежала просто серед футбольного поля. І мій ступор перервав інший більш адекватний чоловік, який підійшов до того лежачого і виявив, що мужик просто набухався і тепер солодко спить. От ніколи не вгадаєш, коли можуть знадобитися нові знання, здобуті на ТК, а коли просто треба дозволити людям насолоджуватися моментом у той своєрідний спосіб, який їм, певно, до вподоби. 

Наступною цікавинкою, яку нам пощастило відвідати, був магазин-музей Панъ Заваркiнъ та Синъ, де ми занурилися у єврейську історію Вінниці поч. 20 ст. У цій унікальній крамниці при вході відразу пахне кавою, але її унікальністю виявилися механічні годинники, яких там нараховується більше 40-ка. Крім цокотіння годинників, які одночасно вибивають певний час, нам вдалося ще почути звуки шарманки, якою колись гралися діти, а також насолодитися звучанням старого грамофону, який з характерним тріскотом вигравав одну з мелодій, записаних на вініловій платівці. Здавалося б, достатньо заплющити очі і ти на хвилинку потрапляєш у минуле століття. 
От після такого атмосферного візиту до крамниці-музею хотілося ще глибше поринати в історію Вінниці і досліджувати кожен закуток міста. І от зі словом "глибше" у мене асоціюється екскурсія вінницькими катакомбами, вхід до яких знаходиться у костелі Діви Марії Ангельської. Містичні історії і легенди, якими оповиті підземні тунелі, просто заворожували і викликали цікаві картинки у голові. Власне, такі катакомби виступають захисними спорудами. Тому у разі чого візьміть на замітку, що несприятливі часи завжди можна пережити у вінницьких підземеллях. 

А от цікаві пункти нашої програми не переставали нас дивувати не лише тематикою, а й локаціями. Прекрасний Сергій вчив нас грати на дримбі, глюкофоні і дарбуках у самому серці сабарівських скель, де ми насолоджувалися не лише цікавою музикою, а й неймовірними краєвидами і чудесними смаколиками від кондитерської Солодка Мрія. А от мальовничі скелі Сабарова ми покидали на прекрасному катері вздовж річки Південний Буг, якою ми доплили до ключової точки Вінниці і родзинки всієї програми візиту - фонтану ROSHEN :) Думаю, у всіх, хто того вечора там був, досі у голові крутиться та чудернацька пісня - "Ми - баобаби! ЄЄєєє ".
От здавалося б, що може бути крутіше славнозвісних вінницьких фонтанів. Але навіть третього дня організаторам вдалося нас приємно здивувати майстер-класом з історичних танців від суперової Альони. Це вже був мій третій майстер-клас з історичних танців і він втретє викликав такі ж круті емоції, хоча деякі танці відрізнялися від тих, що були на фрішних таборах. От історичні танці - це завжди дуже круто, бо ще більше дізнаєшся про людей, з якими вже ось третій день поспіль спілкуєшся, а неймовірна харизма нашого хореографа лише доповнювала ту легку атмосферу такого всеохоплючого щастя. 
І от, добре нагоцавшись у просторому і такому зручному хабі, ми втомлено посідали слухати презентацію про U-report від Краплинки. Ось у червні буде вже рік, як я проходжу всі опитування від ю-репорту і вже навіть маю їхню фірмову торбинку, тому якщо ти читаєш цей пост і ше досі не викупаєш, шо то є таке - переходь за посиланням! 

І от втомлені, але такі щасливі ми попрямували блукати містом у пошуках їжі. А завдяки кав'ярні Starvin, ми мали гарну можливість посмакувати чудовою вінницькою кавою! Власне, на цій піднесеній хвилі взаємного тепла і радості розпочався останній, але такий важливий пункт програми - загальна рефлексія і розсекречення всіх ТДшок. Проте, спершу ми любувалися красивезною піньятою, яку для нас підготували організатори, і ловили цукерки, які летіли з неї. Це було так гарно! 
А ще мушу визнати, що на ТК у Вінниці у мене був мій найкращий Таємний Друг за всі попередні ТКшки і ФРІ-табори. Яна, ти - чудо! Дякую за всі ті милі дрібнички і смаколики. І та, нема більшого щастя, ніж пускати мильні бульбашки у свої 21 з хвостиком :) 
Традиційні прощальні обійми, і от я вже у тролейбусі з Валєрою, який проводив мене на вокзал. Валєра, колись я таки позбудуся звички читати одночасно кілька книг і дочитаю про Річарда Фейнмана! 

Зазвичай осмислення деяких речей приходить лише опісля, коли всі вже забули якісь особливі дрібнички, але пам'ятають оте всепоглинаюче почуття тепла і щастя. Тому я і люблю писати відгуки про ті класні моменти, які доводилося переживати, бо хтось обов'язково, читаючи цей допис, пригадає щось своє! Дякую вінницьким котикам за європейську гостинність і теплі обійми. У Вінницю хочеться повертатися не заради фонтанів, а заради тих людей, які наповнюють місто життям! 

P.S. Всі круті фотографії з ТК - то справа рук талановитої Лєни -------> Vilena Photo Art

Твоя Країна - Харків

Колись здавалося, що на проект "Твоя Країна" у Харкові потрапляють лише обрані. Принаймні цим я пояснювала собі кожну невдачу при реєстрації на черговий візит. Але такі перешкоди додають мені лише азарту, тому я зазвичай махаю на все рукою і їду до омріяного міста сама. Так було і з Харковом! Ну, подумаєш, не беруть на візити - поїду на концерт Бабкіна! І поїхала, і з містом познайомилася, і за місцевими людьми поспостерігала. Але от, повернувшись додому, відчула якусь недосказаність у наших стосунках з Харковом. Чесно кажучи, це не те місто, де хочеться заблукати серед вуличок і блукати до втоми у ногах, доки хтось не покаже тобі вірну дорогу. Здавалося б, якщо заблукаєш у Харкові, то ніхто тобі в біса не допоможе, бо місцеві там не дуже привітні і тяжко йдуть на контакт. Отак, відкидаючи всі негативні враження і спогади про місто, я зареєструвалася на ТК візит від Kharkiv Open Team. 

Я не мала жодних особливих очікувань від цих 3-х днів, лише сподівалася зустріти хороших людей, з якими можна цікаво і пізнавально провести час. Так от, з перших хвилин у Харкові, коли я тільки-но вийшла з потяга, зрозуміла, що це ТК буде особливим. Вірте чи ні, але ше ніхто і ніколи не зустрічав мене з потяга і так, що ти відразу зустрічаєшся поглядом з тією людиною. Дякую, Вова, що так рано-вранці, коли нормальні люди бачать десяті сни у своїх ліжечках, ти вже чекав на пероні на своїх тимчасових сожитєлєй :) Вова, дякую тобі, що знайшов не лише місце, а й час аби вигуляти нас з Артемом славнозвісною Салтівкою. Того дня я, певно, встановила свій особистий рекорд поїздок трамвайчиком - квиточки просто таки випадали з кишень :) 

А потім був тімбілдінг і такі вже улюблені таборові ігри на знайомство, які з новими людьми проживаються по-іншому. І та, так приємно було зустріти у цьому чудовому колі людей таборових знайомих, з якими не одна пісня була проспівана біля ватри влітку 17'го. Це вкотре підтверджує, що світ таки тісний! 
Того дня на нас чекав ше майстер-клас Макса, під час якого ми вчилися відчувати і довіряти один одному. Цікаво було комунікувати з іншими за допомогою такого своєрідного способу і дізнаватися про чужі страхи і почуття. По суті, перший день був таким лайтовим, коли ми знайомилися і спілкувалися один з одним і дякую оргам-котикам, бо після ночі у плацкарті і дуже раннього підйому було вже складно рухати мізками ввечері.  
А от другий день візиту зарядив просто на повну! Ранкова руханка у стилі хіп-хопу від @AllStarsDC допомогла трохи розчухатися і влитися в нестримний режим блукань містом. Але перед тим ще була цікава розмова у формі тренінгу з Магдалиною на тему подорожей. Цікаво було обговорити, чому і навіщо ми кудись зриваємося і їдемо. Якось от ніколи не задумувалася над реальною причиною своїх мандрівок, адже завжди обходилася заїждженою фразою "вихід із зони комфорту". Дякую, Магдалино!) 
А потім був справжній марафон блукань і цікавих розповідей від Ярослава, а також марних спроб оминути калабані на вулицях міста) От від душі дякую оргам-котикам, які знайомили нас протягом всіх тих 3-х днів з людьми, які щиро кайфують від того, що вони роблять. І от Ярослав своєю енергетикою і влучними жартами не лише створив чітке враження про Харків, а й показав як можна щиро тішитися з того, чим ти займаєшся. 
Ще з таких відчайдушних фанатиків запам'яталися фотографи з фотолабораторії "Vinol", які розповіли нам про секрети плівкової фотографії. І от ніби така старомодна плівка, але ці люди дарують їй нове життя і знову ж таки, щиро кайфують від того, що роблять. А от справжньою родзинкою того вечора став концерт харківського гурту Dостоевсkий FM. Надзвичайно харизматичні та запальні музиканти зарядили всю нашу компашку і стали фінальним акордом офіційної програми другого дня візиту. 

А потім було безмежно прекрасне #неспимо тривалістю в одну лютневу ніч, коли ми грали в різні ігри, настолки і співали пісні під гітару. Атмосфера була такою, що здавалося, ніби я от заплющу очі й опинюся у якомусь провінційному куточку нашої країни, де палатиме ватра одного із ФРІ-шних таборів. Було настільки тепло, що отак раптом серед зими ти опиняєшся у літі й у компанії цікавих і неймовірних людей, з якими просто так добре бути саме тут і зараз. І та, дякую, друзі за можливість побачити безлюдний Харків і проїхатися у першому ранковому поїзді метро ♥♥♥
От якою б насиченою не була ніч, а зранку ми знову зібралися на платформі метро, щоб востаннє прокайфувати у нашому повному складі в екстрим-залі @InGravity.Space. А потім були найтремтливіші моменти останнього дня візиту, коли всі дізналися про своїх таємних друзів і почали прощатися, бо ТК - штука підступна: тільки відчуєш оцю теплу прив'язаність до людей і міста, як доводиться розлучатися. На щастя, мій потяг був пізно ввечері і я ще встигла приєднатися до команди везунчиків, які спробували вибивати ритми на дарбуках, глюкофонах та інших хитромудрих музичних інструментах в атмосферному місці Харкова @drumspace. Це був один із найпрекрасніших моментів завершення візиту, коли ми мали нагоду отак востаннє відчути себе командою, вибиваючи ритми. 
А мої останні спогади про Харків одні з найтепліших, бо це були десятки прощальних обіймів, теплих розмов на вокзалі і раптові жарти, заради яких просто хотілося зупинити мить. І як же приємно сідати у потяг і, провалюючись у сон, на підсвідомому рівні продовжувати переживати ці неймовірні 3 дні у Харкові, з яким, сподіваюся, мені вдалося поладнати при нашій другій зустрічі!

І та, якщо ви думаєте, що коти - то розніжені милі тваринки, які люблять лише тепло і суху погоду, то цей стереотип аж ніяк не стосується харківських КОТиків :) Бо Kharkiv Open Team - то злагоджена команда енергійних бубочок, які не лише з точністю орієнтуються у всіх підземних переходах міста, а й майстерно долають кілометри непрочищеними від снігу доріжками, манівцями і тротуарами. Дякую, КОТики, що обігрівали своєю турботою і любов'ю, давали можливість відчути себе потрібними і закохували у місто, серед бетонних стін якого живуть такі творчі і віддані фанати своєї справи!

Х is for Харків

Знаєте, я ше той мізантроп. Інколи мене настільки перенасичує спілкування з людьми, що хочеться деякий час просто мовчати і не заводити ні з ким нових знайомств. Такою і була моя літня поїздка до Харкова, під час якої я мала на меті потрапити на концерт Бабкіна.

Досить довго я хотіла потрапити на концертік Бабкіна саме у Харкові. Все ж таки рідне місто має приймати його по-особливому. Саме тому, не роздумуючи, купила квиток на Імпульс-фест ше в травні і тихенько чекала липня. Харків почав вражати ще у потязі, сполученням Київ-Харків. Я от завжди у потягах люблю спостерігати за людьми і трохи користуватися тим, що я дівчинка і просити люб'язних мужчинчиків дістати мені матрац з третьої полиці. Так от, оці люб'язні харківські мужчинчики не тільки матрац мені дістали, а й постіль постелили і цукерками пригостили. Таа мене щоб вразити багато не треба! :) Але, як не крути, приємно таки відчути себе такою дівчинкою-дівчинкою. 

А потім були 3 неймовірно спекотних дні у Харкові, коротке знайомство з одним милим норвежцем у хостелі і непристойно прокурена жіночка при вході на завод "Артмеханика" зі своїм оцим контрольним питанням: "Водка есть? А если найду?" Дивовижно, як частина людей сприймає мене такою 16-17-тирічною дівчинкою, яка лише школу закінчила, а ось інша частина підозрює мене у розпитті алкогольних напоїв у публічних місцях. Лол, де та грань між уявною та дійсною мною? Менше з тим, виступ Бабкіна був особливим, але, певно, я до чортиків вже залюблена у київську атмосферу його концертів, де вже навіть зустрічаю знайомі обличчя (ага, за стільки-то років!). Неймовірним відкриттям того вечора став гурт ТНМК. Блін, нереально запальні Фагот і Фоззі, які просто підірвали публіку. Гурт, який своє коріння пустив ще за часів мого глибокого дитинства, але нагода отак посмакувати їнім живим звучанням мені випала лише минулого літа. Нууу дуже круті! 

А потім ше були пригоди з тим харківським метро, де автомат приймає лише дрібні купюри, і тому я бігала о пів на дванадцяту з проханням розміняти мені 10-ку. Прикро, але типові бабки 60+, родом ще з СРСР не дуже реагували на мою українську, а пересилити себе і заговорити своєю ламаною російською я аж ніяк не могла (впертюх ше той!) Добре, що знайшовся якийсь в стєльку п'яний мужичок, якому явно було байдуже якою мовою я говорю. Спс, бро!

А ше коротка замальовка до теми про #фатальНастя. Я випадково натрапила на Едгара, який якраз теж приїхав до Харкова і співав у центрі міста. Варто було мені лише підійти, а в хлопаки рветься струна. Ну окей - подумала я, - піду поблукаю навколо. Повертаюся я така через 15 хв до Едгара, який вже поміняв струну, зупиняюся, слухаю і оп! - у нього знову рветься струна. Сорі, бро! 
Так от, того літа мені настільки сподобалося місто, що вирішила туди повернутися, аби всі ті скверики і вулички наповнилися історіями, які пов'язуватимуть мене з іншими людиськами. Отак я не зчулася, коли пройшла на ТК у Харкові і згадала, що ше кілька років тому мене вперто не брали на жоден візит :) 
Або я трохи продвинулася у майстерності написання мотиваційок, або щось таки у цьому Всесвіті зрушилося!
До зустрічі, Харків!

Л is for Луцьк

Кожна моя бодай найкоротша поїздка пов'язана з людьми, яких я зустрічаю у дорозі. І щоразу я тішуся, ніби дитя, коли вдається познайомитися з кимось екстраординарним. Якось так сталося, що моя чергова Pre-Birthady Trip співпала з туром Дмитра Комарова містами України. Купа зустрічей, фотографій з тих зустрічей, тисячі коментарів і тотальне нерозуміння, що ж там такого на сцені робить Діма зі своїм оператором, що їм вдається збирати повні концертні зали. Та й офіційна зустріч за тривалістю дорівнює двом повноцінним концертам гурту 5'nizza. Довго думала і вагалася, але коли зовсім випадково підслухала у житомирській маршрутці розмову двох жіночок про того самого Комарова, який вивертає світ навиворіт, то вирішила, що треба їхати. Зважаючи на те, що Житомира у списку міст не було, на зустріч мені вдалося потрапити лише в Луцьку через день після останнього екзамену. Мені сподобалася перспектива поблукати новим містом і тим самим наблизитися до цілі #25областейдо25років. Правда, я ше думала, що дорогою додому ше кудись завітаю, але зважаючи на минулорічний досвід блукань зимовими містами, вирішила, що вистачить з мене одного Луцька. Ха, певно, роки беруть своє :D

Ви не повірите, але всі 4 з половиною години у концертному залі "Промінь" Діма  Комаров говорив. Лише час від часу він давав можливість розповісти якісь цікаві моменти своєму оператору, Олександру Дмитрієву, який в програмі постійно знаходиться за кадром. Так от, по Сашку точно можна було сказати, що він не любить таких публічних виступів, а тому всі його спроби щось розповісти підтримував Діма, який чітко окреслював Сашкову думку, яку він намагався донести. Ще, правда, були курйозні відео і фотографії, які неймовірно цікаво було переглядати на величезному екрані. З впевненістю можна сказати, що публічні виступи - це точно каньок Комарова, який у кожній своїй розповіді чіплявся за нову тему і продовжував все говорити і говорити. Повірте, такого натхненного оратора я ше не зустрічала у своєму житті. Хоча саме цими своїми ланцюжковими розповідями, які чіплялися одна за одну, він нагадував мені мого класного керівника, який частенько відхилявся від теми фізики і закінчував тим, що розповідав анекдоти на довільну тематику. 

Безглуздо описувати який же крутяцький цей Діма, і ні до чого згадувати всіх тих женщін, які рвалися до нього на сцену, цілували його, безсоромно питали, чому він досі не одружений і чи візьме він їх з собою в експедицію, але цей людський цирк тривав впродовж всієї зустрічі. Хоча навіть з такими недоліками публічності Комаров, здається, вже й змирився. Власне, якщо ви сумніваєтеся, як я колись, чи йти на Комарова, то просто йдіть на нього і не думайте, бо таких крутих чуваків на нашому телебаченні більше нема. На цьому ода восхвалєнія Комарову закінчується.

А от щодо Луцька, то місто надзвичайно затишне і красиве як для обласного центра. Спершу воно нагадало мені той самий Житомир, але подальші блукання дали зрозуміти, що Луцьк значно більший і до того ж має досить затишну стару частину міста, де, правда, у понеділок було вкрай безлюдно. Певно, кінець січня не надто популярний серед туристів, бо й на території луцького замку було лише кілька людей. 

P.S. Власне, це зовсім коротенький допис про останню поїздку, аби трохи оживити цей бложик і дати знати про себе у 2018-му, протягом якого я ше нічого не постила.