пʼятниця, 14 березня 2014 р.

тихі слова

   "Він був святий, - подумав брат Юліан, кинувши пригорщу землі в яму, - але ніхто про це не знав."  Дзвінка Матіяш                                            

У сучасному світі, повному жорстокості, користолюбства і підлості, завжди можна знайти маленькі дива. Шукаючи вигоди, ми вперто не помічаємо ці дрібнички, які завжди поряд. Господь турбується про кожного з нас. Він завжди тримає нас за руку і намагається підштовхнути до правильного рішення. Ангели - то крилаті посланці Бога, які захищають або інколи й карають нас.
Кажуть, що людина не вміє літати, бо не має крил. Насправді ж життя, сповнене заздрістю, матеріальними бажаннями, не здатне подарувати людині крила, а, отже, і можливість злетіти. І лише люблячі, щирі, душевно теплі і здатні до самопожертви люди живуть життям крилатих. Це ті люди, які у буденних речах бачать світлі дива і крихти щастя, розкидані Богом стежинками життя. 

"Моя покійна мама казала, що зорі - це свічки, які ангели запалюють для Господа Бога, коли служать всенощну службу. Кожен ангел запалює одну свічку, ангелів же на небесах -  легіон." 

Ангелику мій, подаруй мудрості, уважності мені та моїм близьким, щоб помічати щасливі намистинки серед буденних речей. Охоронцю мій, подаруй мені непохитної віри у себе, у людей, у Творця. Щоб ця віра завжди жевріла у моїй душі світлим вогником навіть тоді, коли здається, що Всесвіт розвалюється. Небесний друже мій, прошу завжди нагадуй мені дякувати людям за їхні добрі справи, теплі слова і щирі усмішки. Крилатий друже мій, нагадуй мені дякувати Богу за цих людей, які завжди поряд, за всі світлі життєві стежини, якими Він мене веде до самопізнання, міцно тримаючи за руку. Обіцяю молитись за кожну людинку цього земного світу, яка потребує Божої ласки і Божого просвітлення. 

"Ночами я стояв на колінах, вдивляючись у зоряне небо, і казав Богові, що Він такий добрий. Більше нічого не міг йому сказати"

Ангелику мій, не підведи, будь ласка!

вівторок, 11 березня 2014 р.

так тихо прийшла весна

І лютий минув. Так тихо підкралась весна, засліпила нас своїм сонечком і подарувала крихту тепла і прекрасного настрою. Та як би ми не віддалялись від зими, лютий назавжди закарбувався у пам'яті. Цей місяць був сповнений переживаннями, слізьми, нервовим очікуванням і палкими молитвами. І жодної радості, якийсь сум і туга за минулим мирним життям. Страшно усвідомлювати, що це аж ніяк не кінець. І зараз так часто можна почути питання: "А раптом війна?". І що відповісти бабці, батько якої загинув на фронті під час Другої світової? 

- Ми, старі, доживаємо своє життя, але у вас ще вся молодість попереду. Невже війна забере у вас можливість радіти тихому мирному життю? 
- Все буде добре, бабуню. Все буде добре, - мимоволі заспокоюю і себе, і стареньку.

Але що ми знаємо про війну? Як ми можемо допомогти зберегти мир і не дати розпалитись війні? Укотре ставлю собі ці запитання і розумію, що все, що я можу - це продовжувати молитись, вірити у силу та єдність народу і берегти у серці пам'ять про Небесну Сотню. Надто дорогою ціною далась нам перемога Майдану, але зараз потрібно відстоювати цілісність та незалежність України!

Боже великий, єдиний, нам Україну храни!