2015, bye-bye!

вірші під червоною лампою

Як би хто там не хейтив підсумки року, але я їх пишу. Пишу для себе. Пишу, щоб нагадати собі про прекрасність цього світу, про хороших людей у моєму житті, нові відкриття і маленькі досягнення. 

Книги року: Любко Дереш "Намір", Василь Шкляр "Маруся", "Тінь сови", Анджела Нанетті "Мій дідусь був черешнею"

Фільм року: "Втеча з Шоушенка"

Музика року: 5'nizza, Фіолет, Ludovico Einaudi, Billie Holiday, Nat King Cole, Frank Sinatra, Oasis

Вірші року: "Жінко прекрасна" і "Головне дожити до осені" Любки кожного разу, коли слухаю, викликають мурахи по тілу. Ще був Жадан, Вінграновський і Непокора. Інколи Іздрик та Лазуткін. Вивчила напам'ять один вірш Ткачинського та Ірванця. 

Серіал року: Теорія великого вибуху, Gilmore Girls і How I Met Your Mother

Їжа року: я вперше в житті спробувала хот-дог ;)

Напій року: вино

Урок року: "Дорогу осилит идущий"

Здивування року: я маю логічне мислення. логічне, Карл! :)

Подорож року: Одеса, Львів

Відчуття року: тотальна самотність, неможливість довіритись хоча б комусь.

;D

Знайомство року: важко виділити якесь одне знайомство, адже в цьому році їх було багато. я щиро тішусь кожній людині, з якою мені довелося познайомитися у 2015.

Погода року: спекотне літо.

Мови року: англійська, німецька.

Концерт року: 5'nizza

Маршрут року: Малин-Житомир і кожного місяця Київ.

Поломка року: навушники

Розчарування року: якщо деякі люди мене тішили і змушували посміхатися, то були, звичайно, і такі, поряд з якими я почувала себе некомфортно і приниженою. було боляче усвідомити, що дружба інколи буває просто ілюзією дружби. або я просто не вмію бути справжнім другом :/

селфі як сенс життя 

Розуміння року: навіть найпохмуріший осінній день може бути щасливим; також стараюся менше звертати увагу на думку інших людей.

Сон року: мені частенько сняться люди, за якими я сумую.

Питання року: а для чого ми живемо?

Фраза року: "Життя прекрасне!"

Порада року: "ти можеш значно більше, ніж ти думаєш!"

Досягнення року: я навчилася водити автомобіль, успішно здала на права і досі чекаю, коли їх вже нарешті зроблять. а ще я написала дві статті, які опублікували у ТТР. і я повернула стипендію :з

Подія року: Книжковий Арсенал, який перетворився на триденну пригоду і включав в собі похід в театр і нічні блукання Києвом. 

тепер маю селфі з двома сестрами 

Подарунок року: синє горнятко.

Покупка року: найвдалішими покупками можна вважати книги, яких цього року було достатньо.

Хештег року: #омріяна_свобода #книгозалежність #безкотаіжизньнєта #вчимосялюбитиосінь

Міста року: Київ, Одеса, Львів, Житомир

Уміння року: набридати людям.

Неуміння року: я мало готую і обмежуюсь зазвичай простими супчиками чи борщами. потрібно вдосконалюватися.

Місяць року: серпень

День року: 17 серпня

Сайт року: Твіттер, Інстаграм.

Запах року: у пам'ять врізався лише запах прокуреного салону мого навчального автомобіля :/

Відкриття року: можу з впевненістю сказати, що моїми найбільшими відкриттями цього року були люди, які траплялися на моєму шляху. вони не тільки відкривалися самі, а й змушували мене задумуватися про щось і відкривати нові горизонти своєї власної свідомості.

Місце року: Книгарня Є, театр Франка і Кавоманія, яка, на жаль, закрилася.

Хоббі року: покатушечки на ровері.

Людина року: нот єт :/

Знаєте, цей рік вкотре підтвердив, що щастя таки у людях. У той же час я зрозуміла, що біда у великих очікуваннях чогось від цих людей. Здавалося, кожен з них має щось змінити у моєму житті. Насправді то я сама маю змінювати своє життя і прямувати у напрямку, який сама оберу. А всі ці люди - лише ідейні натхненники моїх особистих змін, та рушійна сила, яка змушує мене мислити, ставити цілі і досягати їх. Цей рік був чудесним ще й тому, що обмежив моє спілкування з небажаними людьми. А також я зрозуміла, що ми самі формуємо власне оточення. І якщо з людьми, з якими я кожного дня спілкувалася, було все важче знайти спільну мову, я шукала інших. Можливо, з мене кепський друг, порадник і товариш, але я точно знаю, що всім також до біса байдуже до мого життя. Тому й була я собі такою самітницею, яка вже не боялася ходити на різні крутецькі заходи і потім пізно-пізно ввечері повертатися наодинці додому. 

щаслива я :)

Це був гарний рік, коли я переконалася у тому, що щастя починається тоді, коли ти виходиш зі своєї зони комфорту. Моя перша самостійна поїздка до Львова - одна з найяскравіших подій цього року. І не тільки тому, що за ті 4 дні здійснилося кілька моїх мрій з блокнота мрій, а й тому, що я вперше відчула оту свободу. Те прекрасне відчуття, коли ти виходиш з хостелу блукати містом без карти і не маєш абсолютно жодної ідеї куди тебе заведуть твої ніжки. Найцінніше те, що глибоко в пам'яті збереглися оті вулички і закутки Львова. Достатньо лише закрити очі і я знову йду бруківкою затишних вуличок міста. Прекрасність тої поїздки полягає ще в тому, що вона подарувала мені зустрічі з хорошими людьми, подарувала прискорене серцебиття, сльози щастя, мурахи по тілу від тремких моментів, найтепліші та найміцніші обійми і купу спогадів.

Була ще одна гарна поїздка до міста О., де я закохалася ледве чи не в кожного вуличного музиканта. Вони там особливі.

До речі, цього року я пізнала ще одне щастя. Щастя займатися тим, що подобається і бути в середовищі людей, які мотивують і надихають. Знаєте, тоді навіть і відсутність нормального сну і харчування не здаються страшною проблемою. І не лякало навіть то, шо ти о пів на восьму ранку йдеш на пари і о дев'ятій вечора остаточно повертаєшся додому. Проте, кожного разу я поверталася з посмішкою на обличчі і впевненістю в тому, що я таки рухаюсь у вірному напрямку. Постійний рух і зайнятість мотивують і додають енергії робити ще більше. Це, коли їдеш на велосипеді, всі кінцівки вже давно затерпли і ти думаєш, як же доїхати ту n-ну кількість км. до дому. А поки ти думаєш, ноги продовжують крутити педалі і ти не встигаєш помітити як вже досяг свого нового маленького рекорду.

От!

Гарним видався рік. Сподіваюсь, наступний буде ще кращим. Хоча це залежить лише від мене :)

5'nizza

Знаєте, є така музика, з якою дорослішаєш, під яку закохуєшся і яку завжди радиш всім своїм друзям. 5'nizza - це не просто гурт, це справжня історія, маленький, але такий вагомий шматочок мого життя. Ця історія почалася ще в далекому 2009, коли я вперше почула пісню Сергія Бабкіна "Цветы". Ніжний, ліричний і до мурах по тілу глибокий Бабкін не міг не підкорити моє серце. Зачепило. Відтоді все й почалося. Перше знайомство з творчістю 5'nizza, перші пісні, з якими пов'язані найтремкіші спогади, перші сміливі мрії... А потім в якийсь момент ти починаєш невміло підспівувати таким вже рідним голосам та уявляти що ж ці музиканти відчували, записуючи пісні. І раптом ти розумієш, що жити без цього дуету вже неможливо.

Отак живеш ти впродовж 6-ти років, слухаєш у навушниках улюблений дует і вже давно у душі поховав мрії про їхній концерт. Саме тому новина про реюніон буквально зірвала мій дах. Це той момент, коли нереальне стає цілком можливою реальністю. 

Отак 5 грудня я потрапила на перший в моєму житті концерт гурту 5'nizza. Той день я запам'ятаю назавжди в найдрібніших деталях. 

"5'nizza"- тільки й чути у вагоні метро який прямує до Палацу спорту. Натовп людей прямує лише в одному напрямку. Напрямку здійсненя своєї колись нереальної мрії. І від того, що ти є частинкою цього натовпу, від того, що ти так само через кілька хвилин опинишся у середовищі всезагальної радості та суцільного щастя, на душі стає лоскотно, а ноги підкошуються від однієї лише думки про реальність того моменту. 

Знаєте, коли мене питають, а скільки ж там тих учасників гурту 5'nizza, я раптом сама усвідомлюю, що їх всього-на-всього двоє. Двоє крутих чуваків і одна гітара! Одна гітара, Карл! Але ж як ці двоє чуваків з гітарою змогли запалити натовп людей!Хвилини очікування (а хтось чекав кілька годин!!!) перед концертом були справжнім випробуванням на терпеливість. Здавалося, шість років очікування і вимріювання цього самого моменту, а тут кілька хвилин. Як же взірвалася зала, коли на сцені з'явилися Бабкін і Запорожець. З того моменту все перетворилося на якусь всеохоплюючу хвилю щастя, сліз від щастя, радості і кайфу. Не передати словами тих відчуттів, коли ти з перших акордів упізнаєш такі до болю у вухах заслухані пісні, з якими колись прокидався і засинав. Щастя, коли ти підспівуєш улюбленому гурту, згадуючи слова їхніх пісень, з якими знову ж таки прокидався і засинав. Посмішка не сходила з обличчя протягом всього концерту. Це було до біса круто бути краплею того моря людей, які дихали, пригали, співали в такт кожній пісні 5'nizza. 

P.S. Під катом, як завжди, відео ;)

Андрій Любка

Як же я люблю сучасних письменників за можливість познайомитися з ними, поспілкуватися і взяти автограф у реальному житті. А ще люблю соціально активних письменників, за думками яких можна з легкістю слідкувати у ФБ. Ну, власне, це дуже цікаво читати твори, уявляти авторів тих новоспечених шедеврів і згодом порівнювати ту картинку при зустрічі. З сучасними літераторами потрібно знайомитися тут і зараз, а не чекати того моменту, коли вони відійдуть у кращий світ, стануть класиками і їх почнуть вивчати на уроках української літератури. 

Протягом місяця вся країна жила в новинах про презентацію нового пригодницького роману Андрія Любки "Карбід" у рамках проекту «МЕРЕЖА», який ініціювала Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ. Таким був цей листопад, що в стрічці ФБ лише й новини про "Карбід". Глибоким розчаруванням для мене було не знайти Житомир у переліку міст, в яких планується презентація роману. Отак протягом того похмурого листопада я вичитувала кожен рядочок в новинах, де була хоча б згадка про Житомир. Нарешті з'явилася інформація про другий етап туру і коли я нарешті дізналася, що 3 грудня Любка завітає до Житомира, моєму щастю не було меж. 

Здавалося б, передзаліковий тиждень: модульні, семестрові та ще й екзамен в ДАІ - де б то знайти вільний час серед того шаленого графіку? Всесвіт не підвів! Все вдалося розрулити так, що 3 грудня о 18:35 я стояла перед приміщенням, на якому чітко було написано "Мала Бердичівська, 17" і думала: "а де ж тут знаходиться коворкінг-центр?"

Кілька заклинань, чар та магії (: насправді ні) і я опинилася у коворку - місце, яке спершу вражає своїм дивним розташуванням, а потім теплим прийомом. 

Андрій Любка з'явився рівно о 19:00. Як пізніше дізналась, він не любить запізнень, тому дуже цінує в людях пунктуальність. Вечір розпочався з привітань. Потім Любка почав свою розповідь про проект Міжнародну літературну корпорацію MERIDIAN CZERNOWITZ і зокрема свій новий роман "Карбід". Цікаво, що я напередодні презентації почала читати цей роман і прочитала половину, але після зустрічі з Любкою лишила і вирішила після сесії прочитати знову, але на цей раз вже вдумливо та без поспіху. 

На перший погляд, легкий, цікавий роман з розкішним почуттям гумору, від якого тяжко відірватися і який особливо не обтяжує проблематикою. Проте, це лише поверхневе і дещо примітивне сприйняття роману, який насправді розкриває дуже цікаву думку добра та зла. Сам автор, розповідаючи про роман, посилається на Вольтерівського "Кандіда чи Оптимізм" та Сервантівського "Дон Кіхота". До речі, назва "Карбід" співзвучна з "Кандід", із яким можна провести цікаві паралелі. 
Приємним моментом вечора стали вірші Любки, які він особисто читав зі своїх збірок. Цікавим поєднанням є неймовірна сила голосу автора і його насправді маленької статури. Дивишся і не розумієш, звідки в тому дрібному тілі береться стільки любові, трагічності і болю, якими просякнутий чи не кожен вірш Любки. 
Приємно здивував той момент, коли всі вишикувались у довжелезній черзі за автографами, а Андрій Любка не тільки підписував книжки, а й встигав перекинутися кількома словами з кожним із своїх читачів. Він справді цікавився чим займаються його фанати у житті, де і чим живуть. Можливо, мій досвід спілкування з письменниками ще надто скупий, але досі мене ніхто не запитував що я вивчаю і звідки я родом. 

Не знаю яке все ж таки враження склалося в Андрія про Житомир, адже та презентація то був справжнісінький сюр :) та все ж я тішусь, що навіть в тому пропащому Ж. час від часу з'являються сучасні письменники, які не тільки збирають певне коло осіб навколо, а й діляться своїми думками та надихають. Тішусь, що в тому ж таки Ж., де культура досить на низькому рівні, є молодь, яка зацікавлена в розвитку міста. Ці люди (а ім'я їм "Артерапія" :) прагнуть не тільки культурно просвітити жителів свого міста, а й допомогти хворим діткам. Дякую вам!



P.S. А якщо говорити про Всесвіт, то він таки прекрасний! І з цим навіть марно сперечатися ;)
P.S.S. А під катом коротенькі відео жахливої якості. Ну, в принципі, як завжди :)