2018 - як є!

Люблю ці своєрідні підсумки року, бо вони вкотре переконують, що життя прекрасне тим, що жоден рік не схожий на попередній. Поїхали!

Книги року: Цього року було багато Набокова. Читала і вчилася його відчувати і розуміти. У тексти Набокова треба занурюватися з головою, вимальовувати образи і на підсвідомому рівні відчувати. Запам'ятався Річард Фейнман своєю тверезістю у думках. Його книжку читала найдовше цього року, тому що вона потрапила до мене у той момент, коли я переходила з одного життєвого етапу в інший. Фейнман був тим мужчіною, до якого я вечорами тікала у пошуках спокою і гармонії. 

Фільм року: Не люблю кінотеатри, але на Злочини Гріндельвальда сходила. Не було такого захоплення, як від першої частини, але теж непогано.

Музика року: Новий альбом Бабкіна мені не зайшов. Занадто попсово й абсолютна протилежність до того СБ, якого я починала слухати 9 з хвостиком років тому. Натомість зайшов новий альбом Postman'а "Everything is new" і альбом Мало "Як є". Маловідомі музиканти, але такі, яких варто послухати!

Вірші року: Минули ті древні роки, коли я вчила вірші напам'ять, але ті, що колись вчила пам'ятаю досі, бо один навіть зацитувала на своїй співбесіді у компанії, де зараз працюю ♥

Серіал року: Читала інтерв'ю однієї продюсерки 1+1, яка говорила, що сучасні кандидати приходять на співбесіду і навіть не знають, який коктейль любила Керрі Бредшоу. І тут я зрозуміла, що хочу бути в курсі всіх тих штук, які вважають культовими. Тому "Sex and the city" - це однозначно найкраще відкриття кінематографічного не такого далекого минулого. 

малишка ♥

Їжа року: Паста карбонара і люля кебаб у затишному ресторанчику ліванської кухні з італійськими нотками.

Напій року: Було багато смачного вінішка і шампусіка - дякую 2018-му за це! Без алкоголю він був би марним. 

Урок року: Людей дуже складно любити! Особливо коли разів 10 їм щось пояснюєш, пишеш, а вони потім все одно перепитують, бо не пам'ятають, чи взагалі забули, тому дякую тим ключовим людям, які терпіли мої такі недосконалості і раптову розсіяність.

випуск бакалавриків

Відчуття року: У травні, коли їхала потягом до Франківська, у Львові до вагону підсіла ціла компанія львівських айтішників :) Вони здалися мені такими дружними, класними і кльовими. З їхніх розмов зрозуміла, що вони якраз їдуть на вихідні у Хату-Майстерню у Карпатах. У той момент я чітко запрограмувала, що дуже хочу працювати в такому ж цікавому і прогресивному середовищі з людьми, які живуть за своєю власною філософією і кайфують від життя. Це бажання частково здійснилося, бо я таки працюю в айтішному середовищі, але воно настільки велике, що відчути його настрій занадто складно. Я люблю свою роботу за знайомства з цікавими людьми і дуже їх ціную, але це спілкування з колегами є і буде поверховим. Широкі масштаби не осягнути душею - з цим нічого не поробиш!

Знайомство року: Знайомств цього року було занадто багато для моєї інтровертної душі. Мене інколи трусило, мої долоні пітніли, а губи пересихали, бо так страшно було говорити з незнайомими людьми. Я пережила і о, диво! я звикла. Тепер мене не лякає ймовірність знайомства з новими людьми, але все ще інколи не знаю про що взагалі говорити. 

Погода року: Чітко пам'ятаю це спекотне літо, яке, на своє щастя, я провела в офісі. Це був водночас класний і складний момент, коли ти лайкаєш чиїсь фотки в інстаграмі на фоні моря, гір і різних чьотких краєвидів, а сама здійснюєш свою незабутню мандрівку маршрутом "дім-робота-дім". 

Мови року: Ніколи в своєму житті не вчила російську, але коли ти у Києві потрапляєш в російськомовне оточення, де основна комунікація (усна і письмова) ведеться цією мовою, то мусиш гуглити після яких літер пишеться "ы", як правильно "-ться" чи "-тся". Божечки, я так скучила за чистою, ніби золото українською, яка ллється з чиїхось вуст, ніби джерельна вода Карпат :D

Маршрут року: Нові міста: Луцьк, Івано-Франківськ, Яремче, Білгород-Дністровський. Не нові міста, але такі прекрасні: Вінниця, Харків, Одеса. Проект ТК у Харкові був найкрутішим за організацією. ТК у Вінниці був прекрасним за атмосферою. А ТК у Житомирі - то ностальгічна рефлексія за студентським життям. На Прикарпатті в травні було гарно і так добре наодинці, як ніколи в житті. Люблю самотні мандрівки за ефемерне відчуття свободи, якої спершу шукаєш, а потім відчайдушно намагаєшся спекатися. 

Розчарування року: Вкрай багато разів розчаровувалася в собі. Було складно, як ніколи. Втомлювалася і тупила інколи на кожному кроці. 

Розуміння року: Зміни в життя не приносить нове оточення, зміни в своє життя приносиш ти сама. І себе треба любити в першу чергу, бо якщо не подумаєш про себе, то ніхто в біса про тебе не потурбується і не згадає теплим словом. Життя як воно є!

Фраза року: Seize the moment!

Порада року: Вчитися любити себе! 

Досягнення року: Знайшла роботу, яку я дуже ціную! 

Хештег року: #безкотаіжизньнєта - історія про те, як я ходила вулицями Житомира і гладила спершу котів, а потім і собак - #сабакібарабакі

Уміння року: Вчитися робити перші кроки, коли дуже чогось хочеш, але в біса страшно! І мультитаскінг - це про цей рік. Страшно щось забути, упустити або не помітити, але робиш все одночасно. 

Місяць року: Червень був багатим на зміни, тривоги і нові уміння.

День року: 15 червня, коли я склала свій останній державний екзамен у Житомирі і поїхала на свою фінальну співбесіду до Києва. Рівень емоційних гойдалок того дня просто не описати словами. 

Запах року: Маленька дівчинка в мені шаленіє від Si Passione від Giorgio Armani. Так, я маю свої жіночі слабкості :D

Місце року: Район Києва між Лук'янівкою, Золотими Воротами і Подолом, де мені пощастило оселитися цього року і де я, на своє щастя, можу відвідувати різні цікаві події, а потім спокійно повертатися додому пішки ♥ Пересуватися пішки столицею і не користуватися транспортом щодня - це велика розкіш!

Цей рік нагадував безпомічні блукання сліпого кошеняти, яке просто не знало куди себе подіти. Єдине, чого я хотіла від нього - це відсутність будь-якої причини переступати поріг лікарні. Дякую, 2018-й, що ніхто з моїх рідних не був заточений у лікарняних стінах. Натомість поріг різних медичних установ таки довелось переступати. У першій половині року так гарненько відчула атмосферу черг у лікарні, коли тричі!!! намагалася зробити пункцію. Ох! Згадуючи одну бабцю з черги "легше вмерти, ніж дочекатися якогось лікаря". А потім мені пощастило дожити до моменту, коли я отримала корпоративне страхування і мала можливість відвідати приватну клініку. Ніколи не забуду того жовтневого вечора, коли вперше зрозуміла, що мені в біса сподобався візит до лікаря. Божечки, це інший світ, в якому люди навіть знаходять на що скаржитися. Карл!

ця дєтка в наступному році школу закінчує - шок!

Вдячна собі ж за травневу поїздку на Прикарпаття, де гори обіймають з усіх сторін і від того так затишно, ніби вдома. Травневий дощ у горах дав можливість поносити улюблений американський дощовик від Коуді ♥ 

А ще була коротенька поїздка до Одеси в жовтні. Так дивно бачити на пероні людину, з якою ти зустрічався лише одного разу у квітні 2017-го. А тут надворі жовтень 2018-го і Єгор ні з того, ні з сього зустрів мене з потяга о 6-ій з хвостиком ранку. У мене немає жодної фотки з того дня, коли ми гуляли різними місцевими пляжами, але картинка в пам'яті яскравіша за будь-які фотоспогади. 

Уявіть, що ви так сонно блукаєте ранковим суботнім містом і раптом відчуваєте той знайомий запах моря. Прямуєте далі, а там сонце встає над горизонтом, і ви так мило усміхаєтеся, замружуючи очі від проміння. Ви йдете з одного пляжу на інший, ловите морський присмак на губах, який долітає з осіннім вітром, спостерігаєте за жіночками, які займаються ранковою йогою на пляжі, усміхаючись сонцю. А там далі бачите відчайдушних незнайомців, які в середині жовтня ще досі купаються. Намагаєтеся зловити морську хвилю рукою, аби відчути температуру води, але ваші ноги відчувають її першими. І в ваших очах можна помітити легкий шок мокрих ніг. Жотвневе море у світлі ранкового сонця - то любов! 

А ще було кілька гарних концертів! Два концерти Postman'а, де я традиційно зустрічаю ФРІшного знайомого. І зустрічаю я його лише за таких гарних обставин і влітку, і взимку. Прекрасно ж! А на Мало раптом зустріла одного свого колегу :) Той вечір концерту Мало був магічним. Одна дівчинка подарувала мені книжку "Маленького принца", яку вона приготувала для свого друга, який того вечора так і не прийшов. Тепер ця книга як свідок чужої самотності оселилася в мене. 

Цього року ловила себе на думці, що я розівчилася мріяти. Невже я втрачаю зв'язок з дитиною всередині себе? Невже доросле життя приходить отак з чіткими цілями, практичними думками і відсутністю наївності у рішеннях? Чьот стрьомно! Але водночас розумію, що маленька довірлива дитина всередині мене ніколи не виживе в цьому дорослому світі, тому доводиться відточувати проникливість і загострювати відчуття постійного підступу. Коли я страшенно втомлююся від цих дорослих життєвих штук, просто приїжджаю додому, обіймаю кицьку і гармонія оселяється в моїй душі бодай на 2 дні. У такі моменти розумієш, що то маленьке своєрідне щастя - мати свій острівець свободи і спокою, за який завжди хочеться триматися, до якого завжди хочеться повертатися і якого завжди буде бракувати у цьому дорослому житті. 

Дякую, якщо ви дочитали до цього моменту і занурилися в окремі віхи мого буденного життя. Я не знаю, хто ці люди, які інколи навмання відкривають цей блог, що народився ще у ті солодкі часи раннього юнацтва, але ви круті тим, що не лякаєтеся цих #многобукав. Дякую!
Боюся, що це буде останній допис тут, бо дєтка виросла і розівчилася помічати маленькі щасливі намистинки, які так старанно тут нанизувала. А ті дрібнички, які інколи змушують усміхати, занадто дріб'язкові для повноцінних історій. Рано чи пізно це мало статися! :)