так тихо прийшла весна

І лютий минув. Так тихо підкралась весна, засліпила нас своїм сонечком і подарувала крихту тепла і прекрасного настрою. Та як би ми не віддалялись від зими, лютий назавжди закарбувався у пам'яті. Цей місяць був сповнений переживаннями, слізьми, нервовим очікуванням і палкими молитвами. І жодної радості, якийсь сум і туга за минулим мирним життям. Страшно усвідомлювати, що це аж ніяк не кінець. І зараз так часто можна почути питання: "А раптом війна?". І що відповісти бабці, батько якої загинув на фронті під час Другої світової? 

- Ми, старі, доживаємо своє життя, але у вас ще вся молодість попереду. Невже війна забере у вас можливість радіти тихому мирному життю? 
- Все буде добре, бабуню. Все буде добре, - мимоволі заспокоюю і себе, і стареньку.

Але що ми знаємо про війну? Як ми можемо допомогти зберегти мир і не дати розпалитись війні? Укотре ставлю собі ці запитання і розумію, що все, що я можу - це продовжувати молитись, вірити у силу та єдність народу і берегти у серці пам'ять про Небесну Сотню. Надто дорогою ціною далась нам перемога Майдану, але зараз потрібно відстоювати цілісність та незалежність України!

Боже великий, єдиний, нам Україну храни!