Вчимося любити осінь

Ану тицьніть швиденько сюди і читайте далі :)

Легко кинути оте байдуже "не люблю", впасти в осінню депресію і ходити постійно набурмосеним, відлякуючи людей навколо. Можна сотні разів пояснювати, що нема гіршої пори року, ніж осінь, навіть не спробувавши її полюбити. Ну, не люблю я цю пору вічних дощів, глибоких калюж під ногами і пронизливих вітрів надворі. Влітку всім бідкалася, що не маю жодного уявлення як пережити цю осінь і дочекатися омріяної зими. А от зараз сиджу і розумію, що вересень так непомітно пролетів, лишивши по собі такі прекрасні спогади, познайомивши з хорошими людьми і навчивши жити у шаленому ритмі, коли час на осінню меланхолію абсолютно відсутній. Я полюбила вересень за ці нові етапи у моєму житті, за нові випробування і неоціненний досвід спілкування з людьми навколо. Попереду ще добра половина золотої пори року, тому так важливо не втратити цього позитивного мислення, карбувати найтепліші моменти і вчитися любити осінь, яка цього року, здається, буде найпродуктивнішою порою навчання і постійних недосипів. 

А знаєте ви такий чудесний сайт, де натхнення можна черпати в картинках? Так от, одного вечора з нехитрої волі Провидця забрела я туди у пошуках картинок, приємних моєму оку. Сторінка майоріла жовтогарячими кольорами, адже шукала я саме осінні фото. Отак і закортіло написати цей пост, який допомагатиме мені шукати натхнення впродовж наступних двох місяців. Так от 10-ка речей must do восени :)

1. Якомога більше гуляти на свіжому повітрі.

Осінь цього року якась аномально тепла і навіть спекотна, тому то такий гріх сидіти вдома за такої погоди. Гуляти, збирати осіннє листя, робити з них композиції, підбивати каштани ногами, ловити останні теплі подихи вітру, заповнювати кишені своєї куртки жолудями...старатися не прогавити жодної секунди цієї прекрасної осені. 

2. Читати цікаві книжки.

Донедавна не могла читати у транспорті. Мені настільки цікаво спостерігати за людьми навколо, що читання здається безглуздою справою. Протягом вересня мучилася з тою думкою, що дорога в універ і з універу - то такий дорогоцінний час, який корисніше використовувати на читання. Дістала з полиці електронну книгу, яку наповнила новою літературою і яка вже встигла припасти пилом, адже паперові книги - ван лав ;) Так от спершу доводилося змушувати себе діставати книгу у транспорті і боротися з бажанням підслуховувати чужі розмови)) Було невимовно складно, але 600 сторінок Педагогічної поеми, яку я читала виключно у транспорті уже позаду! Не читала лише тоді, коли тупо засинала на ходу (сон по 4-5 годин на добу все ж дає свої результати :). Тим не менш, я старалась і щиро вірю, що читання дорогою в універ чи з універу стане моєю хорошою звичкою.

3. Писати листи і відправляти листівки.

Здається, осінь створена лише для цього. Інколи так і хочеться вмоститися на затишному підвіконні, ввімкнути приємну музику і, спостерігаючи за падаючим листям, виводити теплі слова на папері, які хтось неодмінно розшифровуватиме в інших містах чи навіть країнах. Я люблю писати листи, люблю підбирати листівки людям, вгадуючи їхні смаки, клеїти кольорові марки на конверті і кидаті ті пакунки у поштові скриньки. Писання листів - то такий особливий процес міркування-мріяння-переживання любові і ніжності до людини, якій ти адресуєш теплі слова. То десятки припущень того самого моменту, коли людина отримає твій лист, з любов'ю загорнутий у пакунок, читатиме кожне твоє слово і думками переживатиме всі ті моменти, про які ти писав. Магія листів відкривається лише тому, хто готовий не тільки отримувати, а й віддавати своє тепло і любов іншим. 

4. Слухати музику.

Осінь - то пора Сінатри, Елли Фіцджеральд, Арети Франклін, Луї Армстронга, Нет Кінг Коула... та інших прекрасних людей, які співають, грають і живуть/жили в ритмі джазу. Моя любов до джазу перманентна. У моєму плейлісті постійно є принаймні 10 найулюбленіших джазових композицій. Інша справа, настрій. Він такий мінливий, що останнім часом я слухаю щось ближче до інді-рок, рок-н-рол чи фолк музики. Але тим не менш, джаз - то особлива любов, яка завжди поряд зі мною і у відповідний момент я вмикаю його в навушниках і крокую вперед, широко посміхаючись людям навколо і забуваючи про всі турботи. 

5. Вчити вірші напам'ять.

Свято вірю, що колись знайду свою людину, якій теплими осінніми вечорами декламуватиму улюблені вірші. Заради такої мрії варто відшукувати цікаву поезію, виписувати її на дрібні клаптики паперу, ховати їх між конспектами і тишком-нишком вчити вірші на парах, у транспорті, дорогою додому. Варто гортати сторінки збірок улюблених поетів перед сном, слухати аудіовірші тих, що поки не мають своїх власних збірок і вбирати у себе всю їхню мудрість. Варто заучувати строфи, слова, вигини кожної літерки напам'ять, аби згодом долати свою сором'язливість і тихим невпевненим голосом декламувати улюблені рядки. Мрію про то і вчу вірші, які лишають свій слід у душі.

6. Пити каву.

Буду нечемною дівчинкою і порушуватиму заборону лікарки не пити каву. Адже як можна заборонити пити каву студентові, який завдяки ній, можливо, і живе? :) ахаха 

Насправді я не така вже й залежна від кави, але свого життя без неї уявити просто не можу. Кава закохує з першого аромату. Тут навіть не встигнеш зробити перший ковток, як зрозумієш, що в тому напої є щось диявольське :) Щось, що дає тобі сили ще півночі писати великі аргументовані есе чи вчити теоретичний матеріал з нудних предметів. Для мене кава - то не тільки стимулятор потужної розумової активності, а й своя особлива філософія. Адже сидячи з горнятком кави на лавці одного осіннього дня, раптом помічаєш скільки нових гарних думок-ідей-планів зароджується у твоїй голівці. Кава - це вічні роздуми про гірчинки і солодкі присмаки як у кухлику, так і в житті. 

8. Кататися на велосипеді.

Поки холодний і морозний листопад не вступив у свої володіння, треба якомога частіше робити покатушки на велосипеді. Єдиний транспортний засіб, з яким у мене особливі стосунки у вигляді бурхливого роману, який розпочався ще в дитинстві. Пам'ятаю себе малим дівчиськом, яке безуспішно намагалося навчитися їздити на велосипеді і дякуючи старанням любого татка, який був точно переконаним, що дитинство без велосипеда - пропаще, я таки підкорила цей транспортний засіб. Здається, що може бути краще за той момент, коли ти на швидкості 15-17 км/год долаєш кілометри, проїжджаючи досі незвідананими дорогами своєї місцевості, коли вітер нахабно бавиться з твоїм волоссям, а сонце безсоромно засліплює своїм яскравим промінням. А нині й сама розумію, що без велосипеда все життя пропаще.  

9. Годувати всіх сусідських котів та собак.

Знали б ви, скільки їх таких малих і незахищених від холодних вітрів і перших приморозків. Знали б ви, як вони тішаться кожній кісточці і крихті чорного хлібу. Знали б ви, з якою шаленою радістю вони потім кидаються лизати ваші руки і захищати від всіх випадково заблукавших перехожих. Брати наші менші. Мені завжди так шкода всіх тих собачат і кошенят, які з приходом морозів змушені жити на вулиці, де прихильним до них є лише холодний асфальт. Скільки пам'ятаю себе, стільки й живуть навколо мене собаки, коти й інші тваринки. Якщо не вдома, то у дворі, або десь поблизу. І кожному з них ми з татом придумовували свої кумедні прізвиська, кожного з них підгодовували і ділилися з ними своєю любов'ю. Інколи навіть здається, що спільну мову мені легше знайти не з людьми, а з тваринами. Або я настільки відлюдькувата, або тварини настільки прекрасні. 

10. Оточувати себе цікавими людьми.

А оць цей пункт є особливим і про нього треба пам'ятати не лише восени, а й протягом всього року. Адже як би там не було, люди, з нашого найближчого оточення завжди є джерелом натхнення, геніальних ідей та постійної мотивації. Якби ще кілька років тому мені довелось обирати між самотністю та компанією цікавих людей, я обов'язково вибрала б самотність. Складно мені було і є спілкуватися з незнайомими людьми, але на щастя, я змінююсь і тепер люди є невід'ємним компонентом мого особистісного розвитку. Люблю цікавих і позитивно налаштованих осіб, які постійно заряджають неймовірною енергією і дають зрозуміти, що мріяти і вперто йти до їх здійснення - це цілком нормально. Головне, чітко слідувати своїм цілям і ніколи не здаватися на півшляху. Я люблю людей навколо, адже завдяки їм ще досі живу і посміхаюсь, а не сиджу десь у куточку, страждаючи від осінньої депресії.

Нічогенький такий допис вийшов. Нарешті можна спокійно продовжувати насолоджуватися цією прекрасною осінню, знаючи, що всі особливі моменти ретельно закарбовані у пам'яті, а всі найближчі цілі визначені. А тим часом в голові зринають знайомі слова Енн із Зелених Дахів:"Яка я щаслива жити у світі, де існують Жовтні!"