5'nizza

Знаєте, є така музика, з якою дорослішаєш, під яку закохуєшся і яку завжди радиш всім своїм друзям. 5'nizza - це не просто гурт, це справжня історія, маленький, але такий вагомий шматочок мого життя. Ця історія почалася ще в далекому 2009, коли я вперше почула пісню Сергія Бабкіна "Цветы". Ніжний, ліричний і до мурах по тілу глибокий Бабкін не міг не підкорити моє серце. Зачепило. Відтоді все й почалося. Перше знайомство з творчістю 5'nizza, перші пісні, з якими пов'язані найтремкіші спогади, перші сміливі мрії... А потім в якийсь момент ти починаєш невміло підспівувати таким вже рідним голосам та уявляти що ж ці музиканти відчували, записуючи пісні. І раптом ти розумієш, що жити без цього дуету вже неможливо.

Отак живеш ти впродовж 6-ти років, слухаєш у навушниках улюблений дует і вже давно у душі поховав мрії про їхній концерт. Саме тому новина про реюніон буквально зірвала мій дах. Це той момент, коли нереальне стає цілком можливою реальністю. 

Отак 5 грудня я потрапила на перший в моєму житті концерт гурту 5'nizza. Той день я запам'ятаю назавжди в найдрібніших деталях. 

"5'nizza"- тільки й чути у вагоні метро який прямує до Палацу спорту. Натовп людей прямує лише в одному напрямку. Напрямку здійсненя своєї колись нереальної мрії. І від того, що ти є частинкою цього натовпу, від того, що ти так само через кілька хвилин опинишся у середовищі всезагальної радості та суцільного щастя, на душі стає лоскотно, а ноги підкошуються від однієї лише думки про реальність того моменту. 

Знаєте, коли мене питають, а скільки ж там тих учасників гурту 5'nizza, я раптом сама усвідомлюю, що їх всього-на-всього двоє. Двоє крутих чуваків і одна гітара! Одна гітара, Карл! Але ж як ці двоє чуваків з гітарою змогли запалити натовп людей!Хвилини очікування (а хтось чекав кілька годин!!!) перед концертом були справжнім випробуванням на терпеливість. Здавалося, шість років очікування і вимріювання цього самого моменту, а тут кілька хвилин. Як же взірвалася зала, коли на сцені з'явилися Бабкін і Запорожець. З того моменту все перетворилося на якусь всеохоплюючу хвилю щастя, сліз від щастя, радості і кайфу. Не передати словами тих відчуттів, коли ти з перших акордів упізнаєш такі до болю у вухах заслухані пісні, з якими колись прокидався і засинав. Щастя, коли ти підспівуєш улюбленому гурту, згадуючи слова їхніх пісень, з якими знову ж таки прокидався і засинав. Посмішка не сходила з обличчя протягом всього концерту. Це було до біса круто бути краплею того моря людей, які дихали, пригали, співали в такт кожній пісні 5'nizza. 

P.S. Під катом, як завжди, відео ;)