Обожнюю, коли в життя вривається її Величність Провидіння. Тоді всі плани руйнуються і відбувається щось дійсно круте. Отак кілька тижнів тому я дізналася про цікавий захід СД платформи у ЧаРівному 11 березня і почала готувати батьків до можливої відсутності мене вдома на вихідних. Кілька телефонних розмов, і вони ніби змирилися з тою думкою, що я знову цілий день блукатиму незнайомим містом, спілкуватимуся з невідомими людьми і десь серед ночі повернуся в Житік. Для мене то була можливість відвідати ще один обласний центр і наблизитися до цілі #25областейдо25років. Але тут невтішні прогнози погоди посіяли сумнів у моїй голівці, і я з жахом уявила перспективу самотнього блукання дощовим містом і потім подальшою відсутністю найменшого бажання йти на цікавий захід. Ну, власне, десь в той момент я якимсь дивним чином помітила інформацію про Книжковий Форум у Житомирі. Знаєте, те відчуття, коли трапляються речі, про які ти навіть і не мріяв, а коли це стається, то ти довгий час не можеш в то повірити. Книжковий Форум у Житомирі??? То шось із категорії нереального)) У Житомирі навіть немає адекватної книгарні, а тут хтось книжковий фестиваль організовує. Хм...але саме ця новина змусила мене забути про СД платформу, ЧаРівне місто і "Живу бібліотеку". Отак завдяки дивним збігам обставин я познайомилася з ФРІшниками на форумі, зацікавилася їхньою діяльністю і подумала: "а чому б і собі не спробувати?" Не знаю що з того вийде, але, сподіваюся, що то буде цікавий досвід, бо робота в команді вчить не лише самоорганізації, а й раціональному знаходженню компромісів. А ще, коли ти інтроверт, то це таки дуже класний спосіб виходу із зони комфорту задля перспективи спілкування з цікавими людьми.
Інший приклад діяльності її Величності Провидіння - це зустріч з дівчинкою, яку я бачила рівно рік тому на останніх зборах Дебатного клубу. Але цього разу я зустріла її не у коворку, навіть не у кав'ярні, а в спортивному залі. Ці дивні відчуття, коли зустрічаєш людину не з такого вже і далекого минулого і починаєш усвідомлювати скільки всього змінилося протягом цього року. Отак мимоволі починаєш рефлексувати за тими старими-добрими дебатами то у Кавоманії, то на Острові Пасхи, згадувати всіх тих людей, які прийшли в твоє життя за такий короткий проміжок часу і розумієш, що то прекрасно рухатися вперед і не зупинятися на досягнутому. Такі прості зустрічі надають моєму життю сенсу, бо то дуже цінно залишатися в пам'яті людей, з якими ти свого часу розділив не один атмосферний вечір. А ще з кожним новим знайомством і потім спонтанними зустрічами на якихось заходах чи просто на вулиці, я відчуваю, що потроху вростаю в це місто. Думаєте, Житомир - то таке фу і не знаєте, що там цікавого можна знаходити? Повірте, не місце красить людину, а людина - місце. І от лише зараз, навчившись знаходити тут цікавих однодумців, я перестала нарікати на це місто, тому що красу треба шукати тут і зараз. І чим важче її часом буває знайти, тим більше ти цінуєш її в подальшому!
Немає коментарів:
Дописати коментар