Одним із моїх новорічних резолюшинс було писати в цьому блозі щотижня. Ох, Карл! Щотижня! За моїм планом до кінця року тут мало вийти 52 дописи. Оскільки цифра 52 така якась нєочєнь, то я записала в резолюшинс 50 дописів. Ну, можу ж я два тижні полінуватися і нічого не писати. Але лєнь - дєло прогрєсірующє. Нє, я не можу сказати, що я весь цей час відлежувалася і нічо не робила, але справа в тому, що всьо, шо я робила ніяк не надихало мене на створення нового допису. Ця дострокова сесія була дуже насиченою не тільки заліками та екзаменами, а й подіями і новими враженнями. Еге!
Тільки, коли ти приходиш додому вся така натхненна і піднесена, дивишся в розклад і розумієш, що ше дофіга всього треба зробити, то шось ця писанина відкладається на невизначений термін. Але травень видався прекрасним. І то я не тільки завершення сесії маю на увазі)) іф ю ноу вот ай мін :D
Ну бліже к дєлу. У Житомирі вперше за енну кількість років відкрили водонапірну вежу, що стало гарним приводом для її відвідин. Місцеві активні людиськи, серед яких я впізнала Кострицю (міровой чєлавєчєк, який ше за моєї молодості сидів у журі економічних турнірів і навіть читав мою МАНівську з економіки!!!), хочуть у вежі створити якийсь дуже крутий культурний центр, де можна буде постійно тусити. І та, тоді іноземці, які нєпонятно яким чином опиняються в Житомирі, матимуть гарну можливість побачити водонапірну башту не лише ззовні, а й зсередини. Це настільки крута ідея, що тааа я пройшла вісім сходових майданчиків серед пилу, бруду і павутиння, аби залишити свій голос на підтримку даного проекту. Надіюся, доживу до того прекрасного моменту, коли нас всіх покличуть на відкриття культурного центру в стінах водонапірної башти.
Ще однією крутою подією травня був Джазовий фестиваль у Житомирі, який зібрав досить велику тусовочку міста біля камня на Замковій горі. Погода, яка того дня теж міксувала звуки і ритми то сонця, то дощу, не завадила проникнутися особливою атмосферою джазової музики. Прекрасний-прекрасний вечір! І та, я досі так по-дитячому тішуся отим гарним моментам, коли приходиш на якийсь мистецький захід у Житомирі і зустрічаєш купу знайомих, які не тільки діляться усмішками, а й теплими обіймами)) Програма фестивалю була яскравою і насиченою, хоча я не зовсім розуміла, яким чином творчість Каті Чілі пов'язана з темою джазу. Проте, послухавши Катю наживо, відкинула всі свої сумніви й упереджене ставлення, бо то був такий своєрідний перфоманс, який в певні моменти перехоплював подих і пускав мурах по шкірі. Ох, Катя Чілі неймовірна! То просто не порівняти з телевізійною версією, яку можна було спостерігати на Голосі. Катю треба слухати лише наживо!
А в останній день сесії, коли ми святкували її завершення (ох, то було кльово!), аматорський театр "Понтеончик" потішив новою виставою. Сказати, що це було ваааууу - нічого не сказати. Вистава "Ху из доктор?" зібрала велику кількість прихильників, які готові навіть були стояти, аби не пропустити такої події. Неймовірний музичний супровід місцевих гуртів "Retro21" і "Betterfly" допоміг створити особливу камерну атмосферу. Але найцікавіше то, шо передісторією даної вистави було знайомство з жіночкою, з якою ми разом їхали в одній маршрутці, де одна маленька дівчинка везла в клітці кошенят. Жіночку настільки зацікавили кошенята, що вона взяла собі одненьке і разом з ним пішла на виставу. Отак маленьке кошеня вперше у своєму житті опинилося в театрі :) У такі моменти чітко відчуваєш оце добро і красу, які керують хорошими людьми.
Ну, от якось так. Ше до речі, дехто питав, чи буде продовження розповіді про мандрівки Америкою. То так приємно, що цей дехто - це не тільки твоя мама)) але та, як би то вже було неактуально, але я допишу ці історії, щоб розгрузити свою голову від оцих всіх спогадів.
Stay tuned, гайз. Треба ж нарешті виконувати свої новорічні резолюшинс.
Ну бліже к дєлу. У Житомирі вперше за енну кількість років відкрили водонапірну вежу, що стало гарним приводом для її відвідин. Місцеві активні людиськи, серед яких я впізнала Кострицю (міровой чєлавєчєк, який ше за моєї молодості сидів у журі економічних турнірів і навіть читав мою МАНівську з економіки!!!), хочуть у вежі створити якийсь дуже крутий культурний центр, де можна буде постійно тусити. І та, тоді іноземці, які нєпонятно яким чином опиняються в Житомирі, матимуть гарну можливість побачити водонапірну башту не лише ззовні, а й зсередини. Це настільки крута ідея, що тааа я пройшла вісім сходових майданчиків серед пилу, бруду і павутиння, аби залишити свій голос на підтримку даного проекту. Надіюся, доживу до того прекрасного моменту, коли нас всіх покличуть на відкриття культурного центру в стінах водонапірної башти.
Ще однією крутою подією травня був Джазовий фестиваль у Житомирі, який зібрав досить велику тусовочку міста біля камня на Замковій горі. Погода, яка того дня теж міксувала звуки і ритми то сонця, то дощу, не завадила проникнутися особливою атмосферою джазової музики. Прекрасний-прекрасний вечір! І та, я досі так по-дитячому тішуся отим гарним моментам, коли приходиш на якийсь мистецький захід у Житомирі і зустрічаєш купу знайомих, які не тільки діляться усмішками, а й теплими обіймами)) Програма фестивалю була яскравою і насиченою, хоча я не зовсім розуміла, яким чином творчість Каті Чілі пов'язана з темою джазу. Проте, послухавши Катю наживо, відкинула всі свої сумніви й упереджене ставлення, бо то був такий своєрідний перфоманс, який в певні моменти перехоплював подих і пускав мурах по шкірі. Ох, Катя Чілі неймовірна! То просто не порівняти з телевізійною версією, яку можна було спостерігати на Голосі. Катю треба слухати лише наживо!
А в останній день сесії, коли ми святкували її завершення (ох, то було кльово!), аматорський театр "Понтеончик" потішив новою виставою. Сказати, що це було ваааууу - нічого не сказати. Вистава "Ху из доктор?" зібрала велику кількість прихильників, які готові навіть були стояти, аби не пропустити такої події. Неймовірний музичний супровід місцевих гуртів "Retro21" і "Betterfly" допоміг створити особливу камерну атмосферу. Але найцікавіше то, шо передісторією даної вистави було знайомство з жіночкою, з якою ми разом їхали в одній маршрутці, де одна маленька дівчинка везла в клітці кошенят. Жіночку настільки зацікавили кошенята, що вона взяла собі одненьке і разом з ним пішла на виставу. Отак маленьке кошеня вперше у своєму житті опинилося в театрі :) У такі моменти чітко відчуваєш оце добро і красу, які керують хорошими людьми.
Ну, от якось так. Ше до речі, дехто питав, чи буде продовження розповіді про мандрівки Америкою. То так приємно, що цей дехто - це не тільки твоя мама)) але та, як би то вже було неактуально, але я допишу ці історії, щоб розгрузити свою голову від оцих всіх спогадів.
Stay tuned, гайз. Треба ж нарешті виконувати свої новорічні резолюшинс.
Немає коментарів:
Дописати коментар