мій 2017-ий!

Не люблю зраджувати маленьким традиціям, тому знову під кінець року, як завжди, роблю своєрідні підсумки. Цікаво, що кожен наступний рік абсолютно не схожий на попередній. Здається, вже цим і можна пишатися ;)  Все за стандартним зразком. Погнали!

Книги року: Я надто одержима цими челенджами на Goodreads, де плануєш собі певну кількість книжок на рік і не маєш права провалити свій план, бо то ж побачать всі твої друзі на goodreads. Цього року мала на меті прочитати 30 книжок і на даний момент, прочитала лише 28, тому я досі тримаю руку на пульсі, а точніше на тих двох ще недочитаних книжках. 

А з книжок виділю...

• "Все те незриме світло", яку дочитувала зі сльозами на очах, накрившись простирадлом з головою; 
• "Несподівана вакансія" - той момент, коли Роулінг може бути іншою. Огидно захоплююча книжка (ага!);
• Таких огидно захоплюючих книжок було навіть декілька: "Лолита" Набокова викликала суперечливі враження. Мова і стиль розповіді захоплюють, а от сам факт стосунків між дівчинкою і дорослим чоловіком викликав деструктив у моїй дещо консервативно сформованій свідомості; 
• Ще однією такою огидно захоплюючою книгою була "Западня" Золі - ох, цей бридкий Париж 19 століття, де купа бруду, брехні і зради - все натуралістично і до біса реально; 
• Також мене страшенно дратував "Мартін Іден" з його безкінечними літературними потугами заради прихильності якоїсь дівчинки, яка навіть не вірила в нього і постійно просила його знайти нормальну роботу; 
• "Крадійку книжок" прочитала на одному подиху, а потім подивилася фільм - неймовірно!;
• Перше знайомство з Максом Кідруком сталося цієї осені, коли він презентував свою нову книгу #НОІМ, яку я проковтнула за два дні. Питання: чому я так довго відкладала знайомство з творчістю цього автора? Він не лише захоплююче розповідає про давні поселення різних народів десь в глибинах Південної Америки, а ще цікаво пише. 
• Був ше, правда, Ремарк і його четвертий мною прочитаний роман, сюжетні лінії якого нагадують інші твори;
• Наостанок запам'ятався Селінджер і його безсмертний "Ловець у житі". 

коли Катя фотограф ♥

Фільм року: Якби я десь так само відмічала переглянуті мною фільми, то, може, б я чіткіше пам'ятала, що встигла подивитися. Але з останнього пригадуються "Beautiful mind" та "Good morning, Vietnam" з безсмертним Робіном Вільямсом.

Музика року: Тут однозначно "Despacito", яка лунала на кожному розі, особливо влітку, і навіть в Отрокові, де Маурісіо вчив нас танцювати бачату :) Але протягом року в навушниках регулярно співав Бабкін і 5'nizza, що, власне, і так зрозуміло.

Вірші року: Цього року я не вивчила жодного нового вірша і, здається, призабула кілька з тих, що знала. Пам'ятаю, лише поетичну ватру на Кроці до Лідерства, де була неймовірна атмосфера з фільму "Товариство мертвих поетів". 

Серіал року: Я успішно додивилася "Дівчаток Гілмор" і так само успішно на фоні гучного хайпу підсіла на "Гру престолів". А також вічно милий Шелдон Купер часто розбавляв мої вечори.

Їжа року: Ох, я ніколи в житті не забуду неймовірної польової кухні під керівництвом Сашка з Віталіком і Соні. Пам'ятаю, як гарно смакувала вівсянка з родзинками, ожиною, маком і згущиком, а ше кукурудзяна, пшенична і гречана каші, які завжди були приготовані з такою турботою і любов'ю ♥  І на замітку: згущик на таборі прирівнюється до золота. 

Напій року: Шампусік і бехєровочка - ага! були і такі дні цього року)

захід сонця на моєму першому ТК у Києві

Урок року: Не боятися і не накручувати себе, а просто робити так, як знаєш.

Здивування року: Життя в наметі, без душу, інтернету і нормального (пардон) туалету таки існує!

Відчуття року: Одним із найглибших і найтепліших було відчуття обіймів і неймовірного кайфу від людей. 8 березня з Катьою ми провели 3 години на Михайлівській, обіймаючи всіх перехожих. Дивовижно, але обійми супроводжували мене і влітку, коли у таборах було стільки людей, що можна ходити і весь день зі всіма обійматися. 

Кавунчик фест

Знайомство року: Знову ж таки знайомств було стільки, що я навряд чи виділю якесь конкретне, яке особливо вплинуло на моє світосприйняття. Безсумнівно, кожна людина цього року привносила у моє життя щось нове і цікаве. Зважаючи на кількість людей на трьох літніх таборах, то кількість знайомств у реальному житті значно переважала над віртуальними. Хоча одне із знакових знайомств сталося у березні, коли я фотографувала Книжковий Форум у Житомирі і дізналася про ФРІ. Я до цього багато чого знала вже про ФРІ, але досі не знала, хто є головою ФРІ у Житомирі. Отак, власне, я приєдналася до осередку, де познайомилася з надзвичайно класними людьми, які кардинально вплинули на моє світосприйняття. А з випадків неймовірних хитросплетінь життя пам'ятаю теплий березневий  вечір в Теретенії на концерті Дільдара, внаслідок знайомства з яким дізналася про аматорський театр "Понтеон" у нас в Житомирі. Пам'ятаю травневу виставу за його участі, де одну з ролей грав незнайомий мені  віолончеліст. І от, життя настільки непередбачуване, що вже у жовтні цей самий віолончеліст грав на нашому квартирнику на ТК візиті і ночував у мене на хаті. Хто б розповів мені про це у травні тоді під час вистави - нізащо не повірила б!

облєпіха!

Погода року: Неймовірно мінливе літо з різкими перепадами то на спеку, то на нормальну температуру.

Мови року: Цього року я вперше почула закарпатський діалект, який надзвичайно складно розуміти у швидкому потоці слів.

Маршрут року: Хитромудрі маршрути я вимальовувала цього літа. Ніколи не забуду зборів на перший табір у моєму житті, коли ледве уявляєш собі життя без нормальних умов в наметі, але їдеш в якийсь Отроків, про який ніхто ні сном, ні духом. Всі складнощі добирання до Отроківського замку були виправдані неймовірною красою Поділля і теплими людьми.

♥♥♥

Поломка року: Досі не можу повірити в те, що у нас тепер немає нашої синьоокої ластівки, яка стала моїм першим чотирьохколісним транспортним засобом, яким я навчилася керувати завдяки неймовірному бажанню татка. Пам'ятаю мою останню поїздку 14 жовтня до Києва, коли я страшенно затупила на світлофорі, і коли в мене почалася така істерика, що я ледве заспокоїлася, але наша авешечка мене не підвела, і я таки успішно доїхала до місця призначення, а потім вже й додому. Я страшенно сумуватиму за тою машинкою, яку я вперше навчилася чути і розуміти кожен її звук.

Розчарування року: Життя таке непередбачуване, і якого біса ти щось плануєш, якщо один момент може все зіпсувати. У таких ситуаціях варто мати кілька варіантів розгортання подій, але не виключено, що хоча б один з них спрацює. Цього року я знову ж таки подавалася на американську візу, але нічого з того не вийшло. Хоч і була морально вбита тою обставиною, але тішуся, що все склалося саме так. Але я страшенно сумую за тими прекрасними Туманними горами, за Наскаром і за людьми, з якими хоч у вогонь, хоч у воду.

черга за сніданком :)

Розуміння року: У квітні я познайомилася у потягу з дівчиною з Індії, з якою спілкувалася 3 години протягом дороги з Ужгорода до Львова. Відверті і дещо неприйнятні для мене дії з її боку я сприйняла як певні відмінності нашого і її власного менталітету. Ну, з ким не буває, все ж таки. Але провівши потім з нею цілий день влітку, блукаючи Києвом, зрозуміла, що вона відверто невихована. Я щиро сподіваюся, що не всі індуси є такими, і як підказав подальший досвід вони такими і не є, адже на таборі в Отрокові мені пощастило познайомитися з іншими індусами. Так от, розуміння року полягає в тому, що інколи 3-х годин спілкування з людиною недостатньо, аби дозволяти переступати їй поріг власної хати. Хоча даний висновок стосується не лише людей, а й міст. Знали б ви, як мені полюбилося Закарпаття тоді, у квітні при цвітінні сакур, і знали б ви, яке діаметрально протилежне враження склалося у мене про цю місцевість під час табору у Кам'яниці. Мало того, що ЗД зупинка Кам'яниця - то якийсь суцільний армагедон з суміші пилу і бруду замість повітря, так там ше на постійній основі вирубуються ліси. А ще Зкарпаття - то купа брудних ромів, дещо бидловатих і бандюковатих місцевих. А таке гарне місто при цвітінні сакур! А от Львів, який вже відвідувала не вперше, у квітні, як завжди, був приємним і хорошим. Проте, коли приїхала туди на концерт Бабкіна у жовтні, то з відчаєм спостерігала за групою інших дуже "культурних" молодиків, які перекривали вхід до клубу. За якийсь вечір я буквально зненавиділа той Львів і зрозуміла, що на концерти Бабкіна за традицією буду ходити лише у Києві. У принципі я розумію причину всього того хайпу з забороною концертів Бабкіна, але до біса таку культуру, яка визнає якихось там Грибів, Врємя і Стєкло, або упасі боже, того блондіна на ім'я Олєжка. 

такою компашкою ми натрапили
на шкірзавод у Кременчуці

Сон року: Я не в змозі згадати якийсь конкретний сюжет моїх снів, але я гарно пам'ятаю ті ночі без сну, коли ти сидиш біля ватри, або на підлозі квартири в повній темряві і співаєш "Забери", або коли ти засинаєш у квартирі хлопця, з яким знайома ось буквально 10 хвилин, і в кімнаті якого вся стеля всіяна зірками (про таку стелю я колись мріяла в дитинстві). А ше чітко запам'яталася дощова ніч в Отрокові, коли ми сиділи в замку, де постійно зникало світло, і підспівували разом з Ткачинським "Дочку мельника".

Фраза року: "Єслі хочеш здохнуть - прієзжай в Свєтловодск!" - не те, щоб це стало якимсь гаслом, але ці слова вдало підкреслюють всю істинну ситуацію провінційних міст України. І так невипадково ми її тоді почули, коли вийшли з маршрутки не в тому місці, де потрібно було. 

Порада року: work hard be brave!

halva party

Досягнення року: Я навчилася складати намет, жити тиждень без душу і спати у спальнику, а ще їсти з землі і складати лише найнеобхідніші речі у наплічник) А якщо серйозно, то я стала одним з організаторів візиту "Твоя країна" у Житомирі і з допомогою Бажени координувала "Живу Бібліотеку". Опанувала фотошоп і навчилася клєпати афіші для своїх заходів. Мала близько 10-ти різних співбесід, але так і не знайшла свою дрім джоб. 

Подія року: Найяскравішою подією було зняття брекетів, однозначно! А ше пам'ятаю Вільні обійми 8 березня на Михайлівській і мій перший Джазовий фестиваль у Житомирі, де познайомилася з творчістю Каті Chilly. І ніколи не забуду три літні табори, які подарували різні емоції і навчили чомусь новому. Тут не можу не згадати ше концерти, на яких мені вдалося і не вдалося побувати: теплий квартирник Дільдара в березні, 5'nizza в червні, перший день Імпульс фесту з Бабкіним і запальним ТНМК, зірваний концерт Бабкіна у Львові, неймовірний концерт того ж таки Бабкіна у Жовтневому палаці в Києві і ламповий квартирник Postman'а останньої п'ятниці цього року.

традиційне селфі з сестрами)

Подарунок року: Квиток на такий довгоочікуваний концерт 5'nizza.

Покупка року: Книги, однозначно, але вже точно не пригадаю які саме і квитки на потяги.

Хештег року: #without_borders 

Міста року: Херсон, Миколаїв і Одеса в рамках моєї Pre-Birthday Trip, Ужгород у період цвітіння сакури і Львів, Дунаївці, Отроків, Кам'янець-Подільський, Хотин, Харків, Кам'яниця, Мукачево, Кременчук, Світловодськ, Нагірне і Київ ♥ 

коли фоткає Катя, то я просто
не можу бути серйозною :)

Уміння року: Як би то сумно не звучало, але я навчилася спокійно реагувати на всіх тих хворих людей у лікарнях. Якщо раніше я майже втрачала свідомість від одного споглядання немічності  і безпорадності лежачих людей, то зараз я спокійно можу дивитися на всі ті трубки, які стирчать з тіла хворих, можу обробляти рани якимись розчинами і змінювати пов'язки. правда, ше так невміло, але з любов'ю ♥

Неуміння року: Правильно розставляти пріоритети. Я інколи просто губилася серед усіх своїх бажань і чітко не розуміла, що хочу на даний момент. Від того не могла реалізувати жодного з них. 

Місяць року: Однозначно, липень з Without Borders Camp.

День року: 23 вересня, коли мій ортодонт зняв брекети і дав мені в руки дзеркальце. І перше, що я сказала: "це капець!". Точніше, я не знала, що говорити, бо картинка мене з брекетами сидить в моїй голові ще з вересня 2012. І та, це були найкрутіші 5 років мого життя. Я, звісно, сумую за ортодонтом, його специфічним гумором і моїми поїздками до Києва, але, як не крути, їсти тепер стало значно зручніше. 

Сайт року: Фейсбук, певно.

задумчівая я в останній день 
нашого візиту у Житомирі

Запах року: Ох, ше влітку я зрозуміла, що напишу в цьому пунктику у підсумках року - запах польової кухні, коли ти йдеш повз, а вітер доносить до тебе різноманітні аромати в суміші з димом. Або, коли ти сидиш біля вогнища і смажиш гріночки за порадою інтенданта, а потім так лукаво усміхаєшся і просиш у нього ше плавлених сирків, аби намастити ті гріночки. Польова кухня - то суцільна любов. І скільки б ти не їв, але однієї порції все одно буде недостатньо.

Відкриття року: Цей пунктик дещо перегукується з розумінням року. Адже як дивно згадувати ті дві поїздки до Ужгорода і Львова, кожна з яких відрізнялася за настроєм та атмосферою.

а ше на мене цього року 
нападали котики :)

Місце року: Зі всіх трьох ФРІ-таборів перший залишиться в моїй пам'яті назавжди. Певно, тому, що я ше не мала з чим його порівнювати і сприймала все так, як і має бути. А було по-справжньому тепло не лише від сонця, а й від людей. І той Отроків став для мене таким пам'ятним, бо старалася закарбувати кожну дрібницю. Та і люди з того табору здаються найріднішими, хоча і на двох інших познайомилася з тими, з ким досі спілкуюся.

Хоббі року: Автостоп! ага! коли ти навіть і не плануєш стопити, а просто спокійно йдеш собі ті 8 кілометрів пішки, а біля тебе зупиняється УАЗік, і такий хороший дядечко пропонує підкинути, а ти така натхненна розповідями таборових автостоперів, береш і сідаєш. Коли сіла в іншу машину до Дунаївців, то водій ввімкнув музику і було видно, що розмовляти він не дуже хотів. Але виявився напрочуд хорошим і уважним. А потім у вересні, коли тільки повернулася з Кроку до Лідерства, і всі так дружно у діалозі збиралися на халву паті, що я не втрималася і першого ж свого навчального дня після єдиної пари в універі дременула до Києва автостопом! І тоді також мені трапилися надзвичайно цікаві і говіркі водії, з якими було приємно і їхати, і розмовляти про життя. Сама від себе такого не очікувала, але та спонтанність подарувала мені теплий вечір на даху київської багатоповерхівки з теплими людьми, вином і халвою.
А ше цього року я спробувала медитацію завдяки своєму таємному другу Олєжки і Кільки на Кроці до Лідерства. Досі пам'ятаю весь той кайф перших невмілих медитацій, коли ти сидиш на землі майже на краю прірви і спостерігаєш за вогниками вдалині, чуєш спокійне дихання своїх друзів, шурхотіння листя на деревах і віддалений спів таборових пісень.  

Людина року: Згадуючи всі події 2017-го, розумію, що всю прекрасність і безтурботність цього року перекреслив лише один день - 1 листопада, коли я, як завжди, вийшла з універу і подзвонила мамі, аби розповісти про пригоди минулого дня, але замість взаємного обміну емоціями, почула слова, які спершу кинули мене у ступор, а потім постійно відлунювали у моїй голові дорогою додому. Скільки б людей не зустрічала я у своєму житті, але батьки завжди займатимуть перше місце, бо лише з ними я можу бути собою і ділитися всіма своїми думками. Цього листопада було невимовно боляче розуміти, що є речі, які не завжди від нас залежать, було страшно їхати додому і видумувати собі страшну картину дійсності, а потім, побачивши й оцінивши реальний стан речей, стримувати той потік сліз, які самі котилися, коли я лишалася наодинці. А ще було так нестерпно лишатися наодинці вдома, де все нагадує про безтурботне життя до того злощасного листопада. Якщо описувати все в позитивному світлі, то це історія про те, як наш тато святкував свій день народження протягом всього листопада. Протягом перших днів у лікарні двері його палати не зачинялися. Постійно приходили знайомі і небайдужі люди, які десь чули останні події. Я пам'ятаю, як ми кожного божого дня виносили з татової палати пакети їжі, бо кожна людина, яка приходила, переживала, що наш татко голодує, а він навіть їсти спершу не міг. Якби то не було сумно, але в такі моменти розумієш, що, певно, прекрасно бути людиною середнього віку, і знати, що про тебе пам'ятає і тебе цінує стільки людей. Якесь лікарняне завершення року виходить, бо протягом двох останніх місяців я була в цьому закладі частіше, ніж за всі свої 20-ть з хвостиком років.

одна з останніх фоток
з брекетами

Яким би не був цей рік, але я завжди вдячна Всесвіту за ці неймовірні пригоди, трагедії і маленькі досягнення. Пам'ятаю всі нові знайомства і теплі прогулянки давно знайомими містами, від тої дівчини у хостелі в Миколаєві в січні, Кавунчикфесту у червні, прогулянки Подолом у липні і до ТК-шного візиту в жовтні і першого реалізованого проекту в кінці жовтня. Було драйвово, натхненно і дуже круто. Водночас мені трохи страшно ступати у 2018-ий і в ту невідомість, яку він готує. Так неймовірно швидко підкрався той 4 курс, коли треба рухатися далі і не впустити свого щасливого моменту. Не маю найменшого поняття що робити далі. Зараз, до речі, читаю "Грек Зорба", і одне з питань, які там піднімаються, як правильно жити: так, ніби смерть наступить вже завтра, чи так, ніби до смерті ше купа часу. Дивно, але кожен має свою відповідь на це запитання. 

До речі, #моє_вперше цього року я пофарбувала волосся. Не тому, що я хотіла змінити колір, а тому, що сивина трохи не личить моєму юному віку. І я пам'ятаю той оригінальний комплімент від напівсонного Носова, що моє волосся органічно імпонує моїм щічкам ^.^ А друге місце в топі оригінальних компліментів займає той, коли мені сказали, що я маю гарний запах. На перший погляд, дивний комплімент, але уявіть ситуацію, коли ви тиждень живете без нормального душу і раптом пахнете не сумішшю з диму, поту і пилу. Ох, ті табори! Я за це літо купалася в трьох водоймах: річка Ушиця на Поділлі, річка Уж на Закарпатті і Кременчуцьке водосховище на Кіровоградщині. Останнє вразило своїм масштабом. Неймовірна локація прірви над водосховищем, на краю якої ми кожного дня вечеряли, спостерігаючи за заходом сонця. Чесно кажучи, якби не ФРІ-табори, то я б і не знала, що наша країна має такі мальовничі провінційні куточки. 

Жива Бібліотека 

Крім ТК і ЖБ у жовтні, неймовірну купу любові подарував концерт Бабкіна у Жовтневому. Після зриву концерту у Львові написала Снєжці і вона відповіла, що я можу безкоштовно відвідати будь-який інший концерт Бабкіна в рамках туру 15 років. Це було 21 жовтня, коли ми зустрічали наших учасників, які приїхали на візит ТК у Житомирі. Це була п'ятниця, коли за лічені години до концерту я вирвалася з Житомира і дременула до Києва. 3 години любові, усмішок, тепла і душевних пісень на біс зі всією командою Бабкіна з Голосу коштували всіх тих переживань, чи пустять мене за львівським квитком (мене не лише пустили, а посадили у такому мажорному секторі, де за мною сидів Мілош Єліч з дівчиною - ага!), довгих добирань назад до Житомира, адже вже о 7-ій ранку я мала прокинутися і готувати сніданок дівчатам, які у мене хостилися. І завдяки тому заряду прекрасної енергетики, не відчувалося недосипу і неймовірної втоми. А ше тоді дорогою після концерту я думала, що лише в свої 20 можна отак безглуздо зриватися в інше місце, а потім повертатися додому нічним автобусом, сидячи на сходах ше з однією такою ж шаленою дівчинкою. 

P.S. І якщо ви ше не бачили нашого відео від Дєні Мобіль Продакшн - негайно надолужте втрачене! Це наше перше відео-творіння. І водночас це маленький підсумок любові до ін'язу, яка все ж таки інколи межує з легкою формою ненависті :)