Кожна моя бодай найкоротша поїздка пов'язана з людьми, яких я зустрічаю у дорозі. І щоразу я тішуся, ніби дитя, коли вдається познайомитися з кимось екстраординарним. Якось так сталося, що моя чергова Pre-Birthady Trip співпала з туром Дмитра Комарова містами України. Купа зустрічей, фотографій з тих зустрічей, тисячі коментарів і тотальне нерозуміння, що ж там такого на сцені робить Діма зі своїм оператором, що їм вдається збирати повні концертні зали. Та й офіційна зустріч за тривалістю дорівнює двом повноцінним концертам гурту 5'nizza. Довго думала і вагалася, але коли зовсім випадково підслухала у житомирській маршрутці розмову двох жіночок про того самого Комарова, який вивертає світ навиворіт, то вирішила, що треба їхати. Зважаючи на те, що Житомира у списку міст не було, на зустріч мені вдалося потрапити лише в Луцьку через день після останнього екзамену. Мені сподобалася перспектива поблукати новим містом і тим самим наблизитися до цілі #25областейдо25років. Правда, я ше думала, що дорогою додому ше кудись завітаю, але зважаючи на минулорічний досвід блукань зимовими містами, вирішила, що вистачить з мене одного Луцька. Ха, певно, роки беруть своє :D
Ви не повірите, але всі 4 з половиною години у концертному залі "Промінь" Діма Комаров говорив. Лише час від часу він давав можливість розповісти якісь цікаві моменти своєму оператору, Олександру Дмитрієву, який в програмі постійно знаходиться за кадром. Так от, по Сашку точно можна було сказати, що він не любить таких публічних виступів, а тому всі його спроби щось розповісти підтримував Діма, який чітко окреслював Сашкову думку, яку він намагався донести. Ще, правда, були курйозні відео і фотографії, які неймовірно цікаво було переглядати на величезному екрані. З впевненістю можна сказати, що публічні виступи - це точно каньок Комарова, який у кожній своїй розповіді чіплявся за нову тему і продовжував все говорити і говорити. Повірте, такого натхненного оратора я ше не зустрічала у своєму житті. Хоча саме цими своїми ланцюжковими розповідями, які чіплялися одна за одну, він нагадував мені мого класного керівника, який частенько відхилявся від теми фізики і закінчував тим, що розповідав анекдоти на довільну тематику.
Безглуздо описувати який же крутяцький цей Діма, і ні до чого згадувати всіх тих женщін, які рвалися до нього на сцену, цілували його, безсоромно питали, чому він досі не одружений і чи візьме він їх з собою в експедицію, але цей людський цирк тривав впродовж всієї зустрічі. Хоча навіть з такими недоліками публічності Комаров, здається, вже й змирився. Власне, якщо ви сумніваєтеся, як я колись, чи йти на Комарова, то просто йдіть на нього і не думайте, бо таких крутих чуваків на нашому телебаченні більше нема. На цьому ода восхвалєнія Комарову закінчується.
А от щодо Луцька, то місто надзвичайно затишне і красиве як для обласного центра. Спершу воно нагадало мені той самий Житомир, але подальші блукання дали зрозуміти, що Луцьк значно більший і до того ж має досить затишну стару частину міста, де, правда, у понеділок було вкрай безлюдно. Певно, кінець січня не надто популярний серед туристів, бо й на території луцького замку було лише кілька людей.
P.S. Власне, це зовсім коротенький допис про останню поїздку, аби трохи оживити цей бложик і дати знати про себе у 2018-му, протягом якого я ше нічого не постила.
Немає коментарів:
Дописати коментар