Знаєте, я ше той мізантроп. Інколи мене настільки перенасичує спілкування з людьми, що хочеться деякий час просто мовчати і не заводити ні з ким нових знайомств. Такою і була моя літня поїздка до Харкова, під час якої я мала на меті потрапити на концерт Бабкіна.
Досить довго я хотіла потрапити на концертік Бабкіна саме у Харкові. Все ж таки рідне місто має приймати його по-особливому. Саме тому, не роздумуючи, купила квиток на Імпульс-фест ше в травні і тихенько чекала липня. Харків почав вражати ще у потязі, сполученням Київ-Харків. Я от завжди у потягах люблю спостерігати за людьми і трохи користуватися тим, що я дівчинка і просити люб'язних мужчинчиків дістати мені матрац з третьої полиці. Так от, оці люб'язні харківські мужчинчики не тільки матрац мені дістали, а й постіль постелили і цукерками пригостили. Таа мене щоб вразити багато не треба! :) Але, як не крути, приємно таки відчути себе такою дівчинкою-дівчинкою.
А потім були 3 неймовірно спекотних дні у Харкові, коротке знайомство з одним милим норвежцем у хостелі і непристойно прокурена жіночка при вході на завод "Артмеханика" зі своїм оцим контрольним питанням: "Водка есть? А если найду?" Дивовижно, як частина людей сприймає мене такою 16-17-тирічною дівчинкою, яка лише школу закінчила, а ось інша частина підозрює мене у розпитті алкогольних напоїв у публічних місцях. Лол, де та грань між уявною та дійсною мною? Менше з тим, виступ Бабкіна був особливим, але, певно, я до чортиків вже залюблена у київську атмосферу його концертів, де вже навіть зустрічаю знайомі обличчя (ага, за стільки-то років!). Неймовірним відкриттям того вечора став гурт ТНМК. Блін, нереально запальні Фагот і Фоззі, які просто підірвали публіку. Гурт, який своє коріння пустив ще за часів мого глибокого дитинства, але нагода отак посмакувати їнім живим звучанням мені випала лише минулого літа. Нууу дуже круті!
А потім ше були пригоди з тим харківським метро, де автомат приймає лише дрібні купюри, і тому я бігала о пів на дванадцяту з проханням розміняти мені 10-ку. Прикро, але типові бабки 60+, родом ще з СРСР не дуже реагували на мою українську, а пересилити себе і заговорити своєю ламаною російською я аж ніяк не могла (впертюх ше той!) Добре, що знайшовся якийсь в стєльку п'яний мужичок, якому явно було байдуже якою мовою я говорю. Спс, бро!
А ше коротка замальовка до теми про #фатальНастя. Я випадково натрапила на Едгара, який якраз теж приїхав до Харкова і співав у центрі міста. Варто було мені лише підійти, а в хлопаки рветься струна. Ну окей - подумала я, - піду поблукаю навколо. Повертаюся я така через 15 хв до Едгара, який вже поміняв струну, зупиняюся, слухаю і оп! - у нього знову рветься струна. Сорі, бро! Так от, того літа мені настільки сподобалося місто, що вирішила туди повернутися, аби всі ті скверики і вулички наповнилися історіями, які пов'язуватимуть мене з іншими людиськами. Отак я не зчулася, коли пройшла на ТК у Харкові і згадала, що ше кілька років тому мене вперто не брали на жоден візит :)
Або я трохи продвинулася у майстерності написання мотиваційок, або щось таки у цьому Всесвіті зрушилося!
До зустрічі, Харків!
Немає коментарів:
Дописати коментар