2018 - як є!

Люблю ці своєрідні підсумки року, бо вони вкотре переконують, що життя прекрасне тим, що жоден рік не схожий на попередній. Поїхали!

Книги року: Цього року було багато Набокова. Читала і вчилася його відчувати і розуміти. У тексти Набокова треба занурюватися з головою, вимальовувати образи і на підсвідомому рівні відчувати. Запам'ятався Річард Фейнман своєю тверезістю у думках. Його книжку читала найдовше цього року, тому що вона потрапила до мене у той момент, коли я переходила з одного життєвого етапу в інший. Фейнман був тим мужчіною, до якого я вечорами тікала у пошуках спокою і гармонії. 

Фільм року: Не люблю кінотеатри, але на Злочини Гріндельвальда сходила. Не було такого захоплення, як від першої частини, але теж непогано.

Музика року: Новий альбом Бабкіна мені не зайшов. Занадто попсово й абсолютна протилежність до того СБ, якого я починала слухати 9 з хвостиком років тому. Натомість зайшов новий альбом Postman'а "Everything is new" і альбом Мало "Як є". Маловідомі музиканти, але такі, яких варто послухати!

Вірші року: Минули ті древні роки, коли я вчила вірші напам'ять, але ті, що колись вчила пам'ятаю досі, бо один навіть зацитувала на своїй співбесіді у компанії, де зараз працюю ♥

Серіал року: Читала інтерв'ю однієї продюсерки 1+1, яка говорила, що сучасні кандидати приходять на співбесіду і навіть не знають, який коктейль любила Керрі Бредшоу. І тут я зрозуміла, що хочу бути в курсі всіх тих штук, які вважають культовими. Тому "Sex and the city" - це однозначно найкраще відкриття кінематографічного не такого далекого минулого. 

малишка ♥

Їжа року: Паста карбонара і люля кебаб у затишному ресторанчику ліванської кухні з італійськими нотками.

Напій року: Було багато смачного вінішка і шампусіка - дякую 2018-му за це! Без алкоголю він був би марним. 

Урок року: Людей дуже складно любити! Особливо коли разів 10 їм щось пояснюєш, пишеш, а вони потім все одно перепитують, бо не пам'ятають, чи взагалі забули, тому дякую тим ключовим людям, які терпіли мої такі недосконалості і раптову розсіяність.

випуск бакалавриків

Відчуття року: У травні, коли їхала потягом до Франківська, у Львові до вагону підсіла ціла компанія львівських айтішників :) Вони здалися мені такими дружними, класними і кльовими. З їхніх розмов зрозуміла, що вони якраз їдуть на вихідні у Хату-Майстерню у Карпатах. У той момент я чітко запрограмувала, що дуже хочу працювати в такому ж цікавому і прогресивному середовищі з людьми, які живуть за своєю власною філософією і кайфують від життя. Це бажання частково здійснилося, бо я таки працюю в айтішному середовищі, але воно настільки велике, що відчути його настрій занадто складно. Я люблю свою роботу за знайомства з цікавими людьми і дуже їх ціную, але це спілкування з колегами є і буде поверховим. Широкі масштаби не осягнути душею - з цим нічого не поробиш!

Знайомство року: Знайомств цього року було занадто багато для моєї інтровертної душі. Мене інколи трусило, мої долоні пітніли, а губи пересихали, бо так страшно було говорити з незнайомими людьми. Я пережила і о, диво! я звикла. Тепер мене не лякає ймовірність знайомства з новими людьми, але все ще інколи не знаю про що взагалі говорити. 

Погода року: Чітко пам'ятаю це спекотне літо, яке, на своє щастя, я провела в офісі. Це був водночас класний і складний момент, коли ти лайкаєш чиїсь фотки в інстаграмі на фоні моря, гір і різних чьотких краєвидів, а сама здійснюєш свою незабутню мандрівку маршрутом "дім-робота-дім". 

Мови року: Ніколи в своєму житті не вчила російську, але коли ти у Києві потрапляєш в російськомовне оточення, де основна комунікація (усна і письмова) ведеться цією мовою, то мусиш гуглити після яких літер пишеться "ы", як правильно "-ться" чи "-тся". Божечки, я так скучила за чистою, ніби золото українською, яка ллється з чиїхось вуст, ніби джерельна вода Карпат :D

Маршрут року: Нові міста: Луцьк, Івано-Франківськ, Яремче, Білгород-Дністровський. Не нові міста, але такі прекрасні: Вінниця, Харків, Одеса. Проект ТК у Харкові був найкрутішим за організацією. ТК у Вінниці був прекрасним за атмосферою. А ТК у Житомирі - то ностальгічна рефлексія за студентським життям. На Прикарпатті в травні було гарно і так добре наодинці, як ніколи в житті. Люблю самотні мандрівки за ефемерне відчуття свободи, якої спершу шукаєш, а потім відчайдушно намагаєшся спекатися. 

Розчарування року: Вкрай багато разів розчаровувалася в собі. Було складно, як ніколи. Втомлювалася і тупила інколи на кожному кроці. 

Розуміння року: Зміни в життя не приносить нове оточення, зміни в своє життя приносиш ти сама. І себе треба любити в першу чергу, бо якщо не подумаєш про себе, то ніхто в біса про тебе не потурбується і не згадає теплим словом. Життя як воно є!

Фраза року: Seize the moment!

Порада року: Вчитися любити себе! 

Досягнення року: Знайшла роботу, яку я дуже ціную! 

Хештег року: #безкотаіжизньнєта - історія про те, як я ходила вулицями Житомира і гладила спершу котів, а потім і собак - #сабакібарабакі

Уміння року: Вчитися робити перші кроки, коли дуже чогось хочеш, але в біса страшно! І мультитаскінг - це про цей рік. Страшно щось забути, упустити або не помітити, але робиш все одночасно. 

Місяць року: Червень був багатим на зміни, тривоги і нові уміння.

День року: 15 червня, коли я склала свій останній державний екзамен у Житомирі і поїхала на свою фінальну співбесіду до Києва. Рівень емоційних гойдалок того дня просто не описати словами. 

Запах року: Маленька дівчинка в мені шаленіє від Si Passione від Giorgio Armani. Так, я маю свої жіночі слабкості :D

Місце року: Район Києва між Лук'янівкою, Золотими Воротами і Подолом, де мені пощастило оселитися цього року і де я, на своє щастя, можу відвідувати різні цікаві події, а потім спокійно повертатися додому пішки ♥ Пересуватися пішки столицею і не користуватися транспортом щодня - це велика розкіш!

Цей рік нагадував безпомічні блукання сліпого кошеняти, яке просто не знало куди себе подіти. Єдине, чого я хотіла від нього - це відсутність будь-якої причини переступати поріг лікарні. Дякую, 2018-й, що ніхто з моїх рідних не був заточений у лікарняних стінах. Натомість поріг різних медичних установ таки довелось переступати. У першій половині року так гарненько відчула атмосферу черг у лікарні, коли тричі!!! намагалася зробити пункцію. Ох! Згадуючи одну бабцю з черги "легше вмерти, ніж дочекатися якогось лікаря". А потім мені пощастило дожити до моменту, коли я отримала корпоративне страхування і мала можливість відвідати приватну клініку. Ніколи не забуду того жовтневого вечора, коли вперше зрозуміла, що мені в біса сподобався візит до лікаря. Божечки, це інший світ, в якому люди навіть знаходять на що скаржитися. Карл!

ця дєтка в наступному році школу закінчує - шок!

Вдячна собі ж за травневу поїздку на Прикарпаття, де гори обіймають з усіх сторін і від того так затишно, ніби вдома. Травневий дощ у горах дав можливість поносити улюблений американський дощовик від Коуді ♥ 

А ще була коротенька поїздка до Одеси в жовтні. Так дивно бачити на пероні людину, з якою ти зустрічався лише одного разу у квітні 2017-го. А тут надворі жовтень 2018-го і Єгор ні з того, ні з сього зустрів мене з потяга о 6-ій з хвостиком ранку. У мене немає жодної фотки з того дня, коли ми гуляли різними місцевими пляжами, але картинка в пам'яті яскравіша за будь-які фотоспогади. 

Уявіть, що ви так сонно блукаєте ранковим суботнім містом і раптом відчуваєте той знайомий запах моря. Прямуєте далі, а там сонце встає над горизонтом, і ви так мило усміхаєтеся, замружуючи очі від проміння. Ви йдете з одного пляжу на інший, ловите морський присмак на губах, який долітає з осіннім вітром, спостерігаєте за жіночками, які займаються ранковою йогою на пляжі, усміхаючись сонцю. А там далі бачите відчайдушних незнайомців, які в середині жовтня ще досі купаються. Намагаєтеся зловити морську хвилю рукою, аби відчути температуру води, але ваші ноги відчувають її першими. І в ваших очах можна помітити легкий шок мокрих ніг. Жотвневе море у світлі ранкового сонця - то любов! 

А ще було кілька гарних концертів! Два концерти Postman'а, де я традиційно зустрічаю ФРІшного знайомого. І зустрічаю я його лише за таких гарних обставин і влітку, і взимку. Прекрасно ж! А на Мало раптом зустріла одного свого колегу :) Той вечір концерту Мало був магічним. Одна дівчинка подарувала мені книжку "Маленького принца", яку вона приготувала для свого друга, який того вечора так і не прийшов. Тепер ця книга як свідок чужої самотності оселилася в мене. 

Цього року ловила себе на думці, що я розівчилася мріяти. Невже я втрачаю зв'язок з дитиною всередині себе? Невже доросле життя приходить отак з чіткими цілями, практичними думками і відсутністю наївності у рішеннях? Чьот стрьомно! Але водночас розумію, що маленька довірлива дитина всередині мене ніколи не виживе в цьому дорослому світі, тому доводиться відточувати проникливість і загострювати відчуття постійного підступу. Коли я страшенно втомлююся від цих дорослих життєвих штук, просто приїжджаю додому, обіймаю кицьку і гармонія оселяється в моїй душі бодай на 2 дні. У такі моменти розумієш, що то маленьке своєрідне щастя - мати свій острівець свободи і спокою, за який завжди хочеться триматися, до якого завжди хочеться повертатися і якого завжди буде бракувати у цьому дорослому житті. 

Дякую, якщо ви дочитали до цього моменту і занурилися в окремі віхи мого буденного життя. Я не знаю, хто ці люди, які інколи навмання відкривають цей блог, що народився ще у ті солодкі часи раннього юнацтва, але ви круті тим, що не лякаєтеся цих #многобукав. Дякую!
Боюся, що це буде останній допис тут, бо дєтка виросла і розівчилася помічати маленькі щасливі намистинки, які так старанно тут нанизувала. А ті дрібнички, які інколи змушують усміхати, занадто дріб'язкові для повноцінних історій. Рано чи пізно це мало статися! :)

Твоя Країна - Вінниця

Я от якось на підсвідомому рівні відчувала, що мене обов'язково візьмуть на ТК у Вінниці. Тому заповнення анкети було такою своєрідною формальністю. Хоча дзвінок Яни одного квітневого вечора таки спантеличив мене, бо внутрішні відчуття - то одне, а коли на іншому кінці телефонної слухавки чуєш заповітні слова - то зовсім інше. Кожного разу, коли я їду на ТК, на табір або у місця певного скупчення людей, де з ними ще доводиться інтерактувати, мене опановує страх. Я Настя, мені 21 і я досі до чортиків боюся знайомитися з новими людьми. І в той же час я просто таки надихаюся новими знайомствами у своєму житті. Якби там не було, але я люблю ТК, бо коли дорогою додому після 3-х днів блукань незнайомим містом з такими теплими людьми тебе накриває табун мурах, то розумієш, що інколи таки варто наступати своїм страхам на п'яти, аби відчувати оте всеохоплююче відчуття щастя.

А оте тепло всередині з'явилося вже на вокзалі зранку у п'ятницю, коли мене зустріли Настя і Віка. Ці дві милі киці першими познайомили мене з вінницькими трамваями, де мені відразу ж пощастило вихопити щасливий квиток. А потім у Креативному просторі "LEVEL 80" на нас чекав тімбілдінг від Валєри. І хоча я пропустила частину ігор, але мені вдалося запам'ятати імена учасників та організаторів. Принаймні на третій день точно! А от перший день візиту потішив ще й екскурсією садибою Пирогова, де ми на якусь годинку уявили себе студентами медиками і щиро цікавилися станом медицини у 19ст. Також цікавим було відвідування усипальні Пирогова, де він і досі знаходиться у забальзамованому вигляді. Хто б міг подумати, що Вінниця славиться не тільки фонтанами, а й унікальними рецептами бальзамації трупів, які дозволяють тілу перебувати у чудовому стані протягом кількох сотень літ. А потім того ж вечора, як уже справжні студенти-медики, ми пішли на розвідку до медичного університету. Кілька годин настолок, і всі дружно відпускають жартики на адресу один одного. Той перший день візиту завершився вечірніми прогулянками і першою рефлексією. Але справжнім сюрпризом особисто для мене стала Наташа, у якої я хостилася і яка чекала на мене навіть після опівночі. І я пам'ятаю той нічний тролейбус з напрямком "Вишенька", з якого я вийшла і перше, що побачила - це усмішку Наталки, яка була готова загодувати мене о пів на першу ночі. Наталко, дякую тобі за турботу і ту незгасаючу усмішку, яка була такою ж щирою що опівночі, що о пів на сьому ранку. І на цьому моменті ваш міміметр мав би вже зашкалювати від однієї назви району - "Вишенька". Таке можна зустріти лише у Вінниці ♥

А от другий день був насичений приємними сюрпризами. Зранку я зустрілася з Дімою і Юрою, і ми відправилися досліджувати Вінницю пішки. Якраз та субота виявилася робочою, тому місто прокинулося досить рано, і всі кудись поспішали. Коли потроху сходилися всі інші учасники, ми пробували організуватися до якихось цікавих ігор. І так хороше було від тих простих, але таких теплих моментів. А от першим пунктом програми другого дня було знову повне занурення у медичну атмосферу (все-таки переважна більшість оргів - медики) у головній alma mater вінницьких медиків. Так от, ми вчилися надавати першу невідкладну медичну допомогу і робити непрямий масаж серця у ритм пісні Stayin' alive. А поки ви гуглите шо це за пісня, я розповім історію, яка трапилася зі мною через тиждень після ТК у Вінниці. Так от, рівно через тиждень я у своєму рідному місті натрапила на людину, яка лежала просто серед футбольного поля. І мій ступор перервав інший більш адекватний чоловік, який підійшов до того лежачого і виявив, що мужик просто набухався і тепер солодко спить. От ніколи не вгадаєш, коли можуть знадобитися нові знання, здобуті на ТК, а коли просто треба дозволити людям насолоджуватися моментом у той своєрідний спосіб, який їм, певно, до вподоби. 

Наступною цікавинкою, яку нам пощастило відвідати, був магазин-музей Панъ Заваркiнъ та Синъ, де ми занурилися у єврейську історію Вінниці поч. 20 ст. У цій унікальній крамниці при вході відразу пахне кавою, але її унікальністю виявилися механічні годинники, яких там нараховується більше 40-ка. Крім цокотіння годинників, які одночасно вибивають певний час, нам вдалося ще почути звуки шарманки, якою колись гралися діти, а також насолодитися звучанням старого грамофону, який з характерним тріскотом вигравав одну з мелодій, записаних на вініловій платівці. Здавалося б, достатньо заплющити очі і ти на хвилинку потрапляєш у минуле століття. 
От після такого атмосферного візиту до крамниці-музею хотілося ще глибше поринати в історію Вінниці і досліджувати кожен закуток міста. І от зі словом "глибше" у мене асоціюється екскурсія вінницькими катакомбами, вхід до яких знаходиться у костелі Діви Марії Ангельської. Містичні історії і легенди, якими оповиті підземні тунелі, просто заворожували і викликали цікаві картинки у голові. Власне, такі катакомби виступають захисними спорудами. Тому у разі чого візьміть на замітку, що несприятливі часи завжди можна пережити у вінницьких підземеллях. 

А от цікаві пункти нашої програми не переставали нас дивувати не лише тематикою, а й локаціями. Прекрасний Сергій вчив нас грати на дримбі, глюкофоні і дарбуках у самому серці сабарівських скель, де ми насолоджувалися не лише цікавою музикою, а й неймовірними краєвидами і чудесними смаколиками від кондитерської Солодка Мрія. А от мальовничі скелі Сабарова ми покидали на прекрасному катері вздовж річки Південний Буг, якою ми доплили до ключової точки Вінниці і родзинки всієї програми візиту - фонтану ROSHEN :) Думаю, у всіх, хто того вечора там був, досі у голові крутиться та чудернацька пісня - "Ми - баобаби! ЄЄєєє ".
От здавалося б, що може бути крутіше славнозвісних вінницьких фонтанів. Але навіть третього дня організаторам вдалося нас приємно здивувати майстер-класом з історичних танців від суперової Альони. Це вже був мій третій майстер-клас з історичних танців і він втретє викликав такі ж круті емоції, хоча деякі танці відрізнялися від тих, що були на фрішних таборах. От історичні танці - це завжди дуже круто, бо ще більше дізнаєшся про людей, з якими вже ось третій день поспіль спілкуєшся, а неймовірна харизма нашого хореографа лише доповнювала ту легку атмосферу такого всеохоплючого щастя. 
І от, добре нагоцавшись у просторому і такому зручному хабі, ми втомлено посідали слухати презентацію про U-report від Краплинки. Ось у червні буде вже рік, як я проходжу всі опитування від ю-репорту і вже навіть маю їхню фірмову торбинку, тому якщо ти читаєш цей пост і ше досі не викупаєш, шо то є таке - переходь за посиланням! 

І от втомлені, але такі щасливі ми попрямували блукати містом у пошуках їжі. А завдяки кав'ярні Starvin, ми мали гарну можливість посмакувати чудовою вінницькою кавою! Власне, на цій піднесеній хвилі взаємного тепла і радості розпочався останній, але такий важливий пункт програми - загальна рефлексія і розсекречення всіх ТДшок. Проте, спершу ми любувалися красивезною піньятою, яку для нас підготували організатори, і ловили цукерки, які летіли з неї. Це було так гарно! 
А ще мушу визнати, що на ТК у Вінниці у мене був мій найкращий Таємний Друг за всі попередні ТКшки і ФРІ-табори. Яна, ти - чудо! Дякую за всі ті милі дрібнички і смаколики. І та, нема більшого щастя, ніж пускати мильні бульбашки у свої 21 з хвостиком :) 
Традиційні прощальні обійми, і от я вже у тролейбусі з Валєрою, який проводив мене на вокзал. Валєра, колись я таки позбудуся звички читати одночасно кілька книг і дочитаю про Річарда Фейнмана! 

Зазвичай осмислення деяких речей приходить лише опісля, коли всі вже забули якісь особливі дрібнички, але пам'ятають оте всепоглинаюче почуття тепла і щастя. Тому я і люблю писати відгуки про ті класні моменти, які доводилося переживати, бо хтось обов'язково, читаючи цей допис, пригадає щось своє! Дякую вінницьким котикам за європейську гостинність і теплі обійми. У Вінницю хочеться повертатися не заради фонтанів, а заради тих людей, які наповнюють місто життям! 

P.S. Всі круті фотографії з ТК - то справа рук талановитої Лєни -------> Vilena Photo Art

Твоя Країна - Харків

Колись здавалося, що на проект "Твоя Країна" у Харкові потрапляють лише обрані. Принаймні цим я пояснювала собі кожну невдачу при реєстрації на черговий візит. Але такі перешкоди додають мені лише азарту, тому я зазвичай махаю на все рукою і їду до омріяного міста сама. Так було і з Харковом! Ну, подумаєш, не беруть на візити - поїду на концерт Бабкіна! І поїхала, і з містом познайомилася, і за місцевими людьми поспостерігала. Але от, повернувшись додому, відчула якусь недосказаність у наших стосунках з Харковом. Чесно кажучи, це не те місто, де хочеться заблукати серед вуличок і блукати до втоми у ногах, доки хтось не покаже тобі вірну дорогу. Здавалося б, якщо заблукаєш у Харкові, то ніхто тобі в біса не допоможе, бо місцеві там не дуже привітні і тяжко йдуть на контакт. Отак, відкидаючи всі негативні враження і спогади про місто, я зареєструвалася на ТК візит від Kharkiv Open Team. 

Я не мала жодних особливих очікувань від цих 3-х днів, лише сподівалася зустріти хороших людей, з якими можна цікаво і пізнавально провести час. Так от, з перших хвилин у Харкові, коли я тільки-но вийшла з потяга, зрозуміла, що це ТК буде особливим. Вірте чи ні, але ше ніхто і ніколи не зустрічав мене з потяга і так, що ти відразу зустрічаєшся поглядом з тією людиною. Дякую, Вова, що так рано-вранці, коли нормальні люди бачать десяті сни у своїх ліжечках, ти вже чекав на пероні на своїх тимчасових сожитєлєй :) Вова, дякую тобі, що знайшов не лише місце, а й час аби вигуляти нас з Артемом славнозвісною Салтівкою. Того дня я, певно, встановила свій особистий рекорд поїздок трамвайчиком - квиточки просто таки випадали з кишень :) 

А потім був тімбілдінг і такі вже улюблені таборові ігри на знайомство, які з новими людьми проживаються по-іншому. І та, так приємно було зустріти у цьому чудовому колі людей таборових знайомих, з якими не одна пісня була проспівана біля ватри влітку 17'го. Це вкотре підтверджує, що світ таки тісний! 
Того дня на нас чекав ше майстер-клас Макса, під час якого ми вчилися відчувати і довіряти один одному. Цікаво було комунікувати з іншими за допомогою такого своєрідного способу і дізнаватися про чужі страхи і почуття. По суті, перший день був таким лайтовим, коли ми знайомилися і спілкувалися один з одним і дякую оргам-котикам, бо після ночі у плацкарті і дуже раннього підйому було вже складно рухати мізками ввечері.  
А от другий день візиту зарядив просто на повну! Ранкова руханка у стилі хіп-хопу від @AllStarsDC допомогла трохи розчухатися і влитися в нестримний режим блукань містом. Але перед тим ще була цікава розмова у формі тренінгу з Магдалиною на тему подорожей. Цікаво було обговорити, чому і навіщо ми кудись зриваємося і їдемо. Якось от ніколи не задумувалася над реальною причиною своїх мандрівок, адже завжди обходилася заїждженою фразою "вихід із зони комфорту". Дякую, Магдалино!) 
А потім був справжній марафон блукань і цікавих розповідей від Ярослава, а також марних спроб оминути калабані на вулицях міста) От від душі дякую оргам-котикам, які знайомили нас протягом всіх тих 3-х днів з людьми, які щиро кайфують від того, що вони роблять. І от Ярослав своєю енергетикою і влучними жартами не лише створив чітке враження про Харків, а й показав як можна щиро тішитися з того, чим ти займаєшся. 
Ще з таких відчайдушних фанатиків запам'яталися фотографи з фотолабораторії "Vinol", які розповіли нам про секрети плівкової фотографії. І от ніби така старомодна плівка, але ці люди дарують їй нове життя і знову ж таки, щиро кайфують від того, що роблять. А от справжньою родзинкою того вечора став концерт харківського гурту Dостоевсkий FM. Надзвичайно харизматичні та запальні музиканти зарядили всю нашу компашку і стали фінальним акордом офіційної програми другого дня візиту. 

А потім було безмежно прекрасне #неспимо тривалістю в одну лютневу ніч, коли ми грали в різні ігри, настолки і співали пісні під гітару. Атмосфера була такою, що здавалося, ніби я от заплющу очі й опинюся у якомусь провінційному куточку нашої країни, де палатиме ватра одного із ФРІ-шних таборів. Було настільки тепло, що отак раптом серед зими ти опиняєшся у літі й у компанії цікавих і неймовірних людей, з якими просто так добре бути саме тут і зараз. І та, дякую, друзі за можливість побачити безлюдний Харків і проїхатися у першому ранковому поїзді метро ♥♥♥
От якою б насиченою не була ніч, а зранку ми знову зібралися на платформі метро, щоб востаннє прокайфувати у нашому повному складі в екстрим-залі @InGravity.Space. А потім були найтремтливіші моменти останнього дня візиту, коли всі дізналися про своїх таємних друзів і почали прощатися, бо ТК - штука підступна: тільки відчуєш оцю теплу прив'язаність до людей і міста, як доводиться розлучатися. На щастя, мій потяг був пізно ввечері і я ще встигла приєднатися до команди везунчиків, які спробували вибивати ритми на дарбуках, глюкофонах та інших хитромудрих музичних інструментах в атмосферному місці Харкова @drumspace. Це був один із найпрекрасніших моментів завершення візиту, коли ми мали нагоду отак востаннє відчути себе командою, вибиваючи ритми. 
А мої останні спогади про Харків одні з найтепліших, бо це були десятки прощальних обіймів, теплих розмов на вокзалі і раптові жарти, заради яких просто хотілося зупинити мить. І як же приємно сідати у потяг і, провалюючись у сон, на підсвідомому рівні продовжувати переживати ці неймовірні 3 дні у Харкові, з яким, сподіваюся, мені вдалося поладнати при нашій другій зустрічі!

І та, якщо ви думаєте, що коти - то розніжені милі тваринки, які люблять лише тепло і суху погоду, то цей стереотип аж ніяк не стосується харківських КОТиків :) Бо Kharkiv Open Team - то злагоджена команда енергійних бубочок, які не лише з точністю орієнтуються у всіх підземних переходах міста, а й майстерно долають кілометри непрочищеними від снігу доріжками, манівцями і тротуарами. Дякую, КОТики, що обігрівали своєю турботою і любов'ю, давали можливість відчути себе потрібними і закохували у місто, серед бетонних стін якого живуть такі творчі і віддані фанати своєї справи!

Х is for Харків

Знаєте, я ше той мізантроп. Інколи мене настільки перенасичує спілкування з людьми, що хочеться деякий час просто мовчати і не заводити ні з ким нових знайомств. Такою і була моя літня поїздка до Харкова, під час якої я мала на меті потрапити на концерт Бабкіна.

Досить довго я хотіла потрапити на концертік Бабкіна саме у Харкові. Все ж таки рідне місто має приймати його по-особливому. Саме тому, не роздумуючи, купила квиток на Імпульс-фест ше в травні і тихенько чекала липня. Харків почав вражати ще у потязі, сполученням Київ-Харків. Я от завжди у потягах люблю спостерігати за людьми і трохи користуватися тим, що я дівчинка і просити люб'язних мужчинчиків дістати мені матрац з третьої полиці. Так от, оці люб'язні харківські мужчинчики не тільки матрац мені дістали, а й постіль постелили і цукерками пригостили. Таа мене щоб вразити багато не треба! :) Але, як не крути, приємно таки відчути себе такою дівчинкою-дівчинкою. 

А потім були 3 неймовірно спекотних дні у Харкові, коротке знайомство з одним милим норвежцем у хостелі і непристойно прокурена жіночка при вході на завод "Артмеханика" зі своїм оцим контрольним питанням: "Водка есть? А если найду?" Дивовижно, як частина людей сприймає мене такою 16-17-тирічною дівчинкою, яка лише школу закінчила, а ось інша частина підозрює мене у розпитті алкогольних напоїв у публічних місцях. Лол, де та грань між уявною та дійсною мною? Менше з тим, виступ Бабкіна був особливим, але, певно, я до чортиків вже залюблена у київську атмосферу його концертів, де вже навіть зустрічаю знайомі обличчя (ага, за стільки-то років!). Неймовірним відкриттям того вечора став гурт ТНМК. Блін, нереально запальні Фагот і Фоззі, які просто підірвали публіку. Гурт, який своє коріння пустив ще за часів мого глибокого дитинства, але нагода отак посмакувати їнім живим звучанням мені випала лише минулого літа. Нууу дуже круті! 

А потім ше були пригоди з тим харківським метро, де автомат приймає лише дрібні купюри, і тому я бігала о пів на дванадцяту з проханням розміняти мені 10-ку. Прикро, але типові бабки 60+, родом ще з СРСР не дуже реагували на мою українську, а пересилити себе і заговорити своєю ламаною російською я аж ніяк не могла (впертюх ше той!) Добре, що знайшовся якийсь в стєльку п'яний мужичок, якому явно було байдуже якою мовою я говорю. Спс, бро!

А ше коротка замальовка до теми про #фатальНастя. Я випадково натрапила на Едгара, який якраз теж приїхав до Харкова і співав у центрі міста. Варто було мені лише підійти, а в хлопаки рветься струна. Ну окей - подумала я, - піду поблукаю навколо. Повертаюся я така через 15 хв до Едгара, який вже поміняв струну, зупиняюся, слухаю і оп! - у нього знову рветься струна. Сорі, бро! 
Так от, того літа мені настільки сподобалося місто, що вирішила туди повернутися, аби всі ті скверики і вулички наповнилися історіями, які пов'язуватимуть мене з іншими людиськами. Отак я не зчулася, коли пройшла на ТК у Харкові і згадала, що ше кілька років тому мене вперто не брали на жоден візит :) 
Або я трохи продвинулася у майстерності написання мотиваційок, або щось таки у цьому Всесвіті зрушилося!
До зустрічі, Харків!

Л is for Луцьк

Кожна моя бодай найкоротша поїздка пов'язана з людьми, яких я зустрічаю у дорозі. І щоразу я тішуся, ніби дитя, коли вдається познайомитися з кимось екстраординарним. Якось так сталося, що моя чергова Pre-Birthady Trip співпала з туром Дмитра Комарова містами України. Купа зустрічей, фотографій з тих зустрічей, тисячі коментарів і тотальне нерозуміння, що ж там такого на сцені робить Діма зі своїм оператором, що їм вдається збирати повні концертні зали. Та й офіційна зустріч за тривалістю дорівнює двом повноцінним концертам гурту 5'nizza. Довго думала і вагалася, але коли зовсім випадково підслухала у житомирській маршрутці розмову двох жіночок про того самого Комарова, який вивертає світ навиворіт, то вирішила, що треба їхати. Зважаючи на те, що Житомира у списку міст не було, на зустріч мені вдалося потрапити лише в Луцьку через день після останнього екзамену. Мені сподобалася перспектива поблукати новим містом і тим самим наблизитися до цілі #25областейдо25років. Правда, я ше думала, що дорогою додому ше кудись завітаю, але зважаючи на минулорічний досвід блукань зимовими містами, вирішила, що вистачить з мене одного Луцька. Ха, певно, роки беруть своє :D

Ви не повірите, але всі 4 з половиною години у концертному залі "Промінь" Діма  Комаров говорив. Лише час від часу він давав можливість розповісти якісь цікаві моменти своєму оператору, Олександру Дмитрієву, який в програмі постійно знаходиться за кадром. Так от, по Сашку точно можна було сказати, що він не любить таких публічних виступів, а тому всі його спроби щось розповісти підтримував Діма, який чітко окреслював Сашкову думку, яку він намагався донести. Ще, правда, були курйозні відео і фотографії, які неймовірно цікаво було переглядати на величезному екрані. З впевненістю можна сказати, що публічні виступи - це точно каньок Комарова, який у кожній своїй розповіді чіплявся за нову тему і продовжував все говорити і говорити. Повірте, такого натхненного оратора я ше не зустрічала у своєму житті. Хоча саме цими своїми ланцюжковими розповідями, які чіплялися одна за одну, він нагадував мені мого класного керівника, який частенько відхилявся від теми фізики і закінчував тим, що розповідав анекдоти на довільну тематику. 

Безглуздо описувати який же крутяцький цей Діма, і ні до чого згадувати всіх тих женщін, які рвалися до нього на сцену, цілували його, безсоромно питали, чому він досі не одружений і чи візьме він їх з собою в експедицію, але цей людський цирк тривав впродовж всієї зустрічі. Хоча навіть з такими недоліками публічності Комаров, здається, вже й змирився. Власне, якщо ви сумніваєтеся, як я колись, чи йти на Комарова, то просто йдіть на нього і не думайте, бо таких крутих чуваків на нашому телебаченні більше нема. На цьому ода восхвалєнія Комарову закінчується.

А от щодо Луцька, то місто надзвичайно затишне і красиве як для обласного центра. Спершу воно нагадало мені той самий Житомир, але подальші блукання дали зрозуміти, що Луцьк значно більший і до того ж має досить затишну стару частину міста, де, правда, у понеділок було вкрай безлюдно. Певно, кінець січня не надто популярний серед туристів, бо й на території луцького замку було лише кілька людей. 

P.S. Власне, це зовсім коротенький допис про останню поїздку, аби трохи оживити цей бложик і дати знати про себе у 2018-му, протягом якого я ше нічого не постила. 

мій 2017-ий!

Не люблю зраджувати маленьким традиціям, тому знову під кінець року, як завжди, роблю своєрідні підсумки. Цікаво, що кожен наступний рік абсолютно не схожий на попередній. Здається, вже цим і можна пишатися ;)  Все за стандартним зразком. Погнали!

Книги року: Я надто одержима цими челенджами на Goodreads, де плануєш собі певну кількість книжок на рік і не маєш права провалити свій план, бо то ж побачать всі твої друзі на goodreads. Цього року мала на меті прочитати 30 книжок і на даний момент, прочитала лише 28, тому я досі тримаю руку на пульсі, а точніше на тих двох ще недочитаних книжках. 

А з книжок виділю...

• "Все те незриме світло", яку дочитувала зі сльозами на очах, накрившись простирадлом з головою; 
• "Несподівана вакансія" - той момент, коли Роулінг може бути іншою. Огидно захоплююча книжка (ага!);
• Таких огидно захоплюючих книжок було навіть декілька: "Лолита" Набокова викликала суперечливі враження. Мова і стиль розповіді захоплюють, а от сам факт стосунків між дівчинкою і дорослим чоловіком викликав деструктив у моїй дещо консервативно сформованій свідомості; 
• Ще однією такою огидно захоплюючою книгою була "Западня" Золі - ох, цей бридкий Париж 19 століття, де купа бруду, брехні і зради - все натуралістично і до біса реально; 
• Також мене страшенно дратував "Мартін Іден" з його безкінечними літературними потугами заради прихильності якоїсь дівчинки, яка навіть не вірила в нього і постійно просила його знайти нормальну роботу; 
• "Крадійку книжок" прочитала на одному подиху, а потім подивилася фільм - неймовірно!;
• Перше знайомство з Максом Кідруком сталося цієї осені, коли він презентував свою нову книгу #НОІМ, яку я проковтнула за два дні. Питання: чому я так довго відкладала знайомство з творчістю цього автора? Він не лише захоплююче розповідає про давні поселення різних народів десь в глибинах Південної Америки, а ще цікаво пише. 
• Був ше, правда, Ремарк і його четвертий мною прочитаний роман, сюжетні лінії якого нагадують інші твори;
• Наостанок запам'ятався Селінджер і його безсмертний "Ловець у житі". 

коли Катя фотограф ♥

Фільм року: Якби я десь так само відмічала переглянуті мною фільми, то, може, б я чіткіше пам'ятала, що встигла подивитися. Але з останнього пригадуються "Beautiful mind" та "Good morning, Vietnam" з безсмертним Робіном Вільямсом.

Музика року: Тут однозначно "Despacito", яка лунала на кожному розі, особливо влітку, і навіть в Отрокові, де Маурісіо вчив нас танцювати бачату :) Але протягом року в навушниках регулярно співав Бабкін і 5'nizza, що, власне, і так зрозуміло.

Вірші року: Цього року я не вивчила жодного нового вірша і, здається, призабула кілька з тих, що знала. Пам'ятаю, лише поетичну ватру на Кроці до Лідерства, де була неймовірна атмосфера з фільму "Товариство мертвих поетів". 

Серіал року: Я успішно додивилася "Дівчаток Гілмор" і так само успішно на фоні гучного хайпу підсіла на "Гру престолів". А також вічно милий Шелдон Купер часто розбавляв мої вечори.

Їжа року: Ох, я ніколи в житті не забуду неймовірної польової кухні під керівництвом Сашка з Віталіком і Соні. Пам'ятаю, як гарно смакувала вівсянка з родзинками, ожиною, маком і згущиком, а ше кукурудзяна, пшенична і гречана каші, які завжди були приготовані з такою турботою і любов'ю ♥  І на замітку: згущик на таборі прирівнюється до золота. 

Напій року: Шампусік і бехєровочка - ага! були і такі дні цього року)

захід сонця на моєму першому ТК у Києві

Урок року: Не боятися і не накручувати себе, а просто робити так, як знаєш.

Здивування року: Життя в наметі, без душу, інтернету і нормального (пардон) туалету таки існує!

Відчуття року: Одним із найглибших і найтепліших було відчуття обіймів і неймовірного кайфу від людей. 8 березня з Катьою ми провели 3 години на Михайлівській, обіймаючи всіх перехожих. Дивовижно, але обійми супроводжували мене і влітку, коли у таборах було стільки людей, що можна ходити і весь день зі всіма обійматися. 

Кавунчик фест

Знайомство року: Знову ж таки знайомств було стільки, що я навряд чи виділю якесь конкретне, яке особливо вплинуло на моє світосприйняття. Безсумнівно, кожна людина цього року привносила у моє життя щось нове і цікаве. Зважаючи на кількість людей на трьох літніх таборах, то кількість знайомств у реальному житті значно переважала над віртуальними. Хоча одне із знакових знайомств сталося у березні, коли я фотографувала Книжковий Форум у Житомирі і дізналася про ФРІ. Я до цього багато чого знала вже про ФРІ, але досі не знала, хто є головою ФРІ у Житомирі. Отак, власне, я приєдналася до осередку, де познайомилася з надзвичайно класними людьми, які кардинально вплинули на моє світосприйняття. А з випадків неймовірних хитросплетінь життя пам'ятаю теплий березневий  вечір в Теретенії на концерті Дільдара, внаслідок знайомства з яким дізналася про аматорський театр "Понтеон" у нас в Житомирі. Пам'ятаю травневу виставу за його участі, де одну з ролей грав незнайомий мені  віолончеліст. І от, життя настільки непередбачуване, що вже у жовтні цей самий віолончеліст грав на нашому квартирнику на ТК візиті і ночував у мене на хаті. Хто б розповів мені про це у травні тоді під час вистави - нізащо не повірила б!

облєпіха!

Погода року: Неймовірно мінливе літо з різкими перепадами то на спеку, то на нормальну температуру.

Мови року: Цього року я вперше почула закарпатський діалект, який надзвичайно складно розуміти у швидкому потоці слів.

Маршрут року: Хитромудрі маршрути я вимальовувала цього літа. Ніколи не забуду зборів на перший табір у моєму житті, коли ледве уявляєш собі життя без нормальних умов в наметі, але їдеш в якийсь Отроків, про який ніхто ні сном, ні духом. Всі складнощі добирання до Отроківського замку були виправдані неймовірною красою Поділля і теплими людьми.

♥♥♥

Поломка року: Досі не можу повірити в те, що у нас тепер немає нашої синьоокої ластівки, яка стала моїм першим чотирьохколісним транспортним засобом, яким я навчилася керувати завдяки неймовірному бажанню татка. Пам'ятаю мою останню поїздку 14 жовтня до Києва, коли я страшенно затупила на світлофорі, і коли в мене почалася така істерика, що я ледве заспокоїлася, але наша авешечка мене не підвела, і я таки успішно доїхала до місця призначення, а потім вже й додому. Я страшенно сумуватиму за тою машинкою, яку я вперше навчилася чути і розуміти кожен її звук.

Розчарування року: Життя таке непередбачуване, і якого біса ти щось плануєш, якщо один момент може все зіпсувати. У таких ситуаціях варто мати кілька варіантів розгортання подій, але не виключено, що хоча б один з них спрацює. Цього року я знову ж таки подавалася на американську візу, але нічого з того не вийшло. Хоч і була морально вбита тою обставиною, але тішуся, що все склалося саме так. Але я страшенно сумую за тими прекрасними Туманними горами, за Наскаром і за людьми, з якими хоч у вогонь, хоч у воду.

черга за сніданком :)

Розуміння року: У квітні я познайомилася у потягу з дівчиною з Індії, з якою спілкувалася 3 години протягом дороги з Ужгорода до Львова. Відверті і дещо неприйнятні для мене дії з її боку я сприйняла як певні відмінності нашого і її власного менталітету. Ну, з ким не буває, все ж таки. Але провівши потім з нею цілий день влітку, блукаючи Києвом, зрозуміла, що вона відверто невихована. Я щиро сподіваюся, що не всі індуси є такими, і як підказав подальший досвід вони такими і не є, адже на таборі в Отрокові мені пощастило познайомитися з іншими індусами. Так от, розуміння року полягає в тому, що інколи 3-х годин спілкування з людиною недостатньо, аби дозволяти переступати їй поріг власної хати. Хоча даний висновок стосується не лише людей, а й міст. Знали б ви, як мені полюбилося Закарпаття тоді, у квітні при цвітінні сакур, і знали б ви, яке діаметрально протилежне враження склалося у мене про цю місцевість під час табору у Кам'яниці. Мало того, що ЗД зупинка Кам'яниця - то якийсь суцільний армагедон з суміші пилу і бруду замість повітря, так там ше на постійній основі вирубуються ліси. А ще Зкарпаття - то купа брудних ромів, дещо бидловатих і бандюковатих місцевих. А таке гарне місто при цвітінні сакур! А от Львів, який вже відвідувала не вперше, у квітні, як завжди, був приємним і хорошим. Проте, коли приїхала туди на концерт Бабкіна у жовтні, то з відчаєм спостерігала за групою інших дуже "культурних" молодиків, які перекривали вхід до клубу. За якийсь вечір я буквально зненавиділа той Львів і зрозуміла, що на концерти Бабкіна за традицією буду ходити лише у Києві. У принципі я розумію причину всього того хайпу з забороною концертів Бабкіна, але до біса таку культуру, яка визнає якихось там Грибів, Врємя і Стєкло, або упасі боже, того блондіна на ім'я Олєжка. 

такою компашкою ми натрапили
на шкірзавод у Кременчуці

Сон року: Я не в змозі згадати якийсь конкретний сюжет моїх снів, але я гарно пам'ятаю ті ночі без сну, коли ти сидиш біля ватри, або на підлозі квартири в повній темряві і співаєш "Забери", або коли ти засинаєш у квартирі хлопця, з яким знайома ось буквально 10 хвилин, і в кімнаті якого вся стеля всіяна зірками (про таку стелю я колись мріяла в дитинстві). А ше чітко запам'яталася дощова ніч в Отрокові, коли ми сиділи в замку, де постійно зникало світло, і підспівували разом з Ткачинським "Дочку мельника".

Фраза року: "Єслі хочеш здохнуть - прієзжай в Свєтловодск!" - не те, щоб це стало якимсь гаслом, але ці слова вдало підкреслюють всю істинну ситуацію провінційних міст України. І так невипадково ми її тоді почули, коли вийшли з маршрутки не в тому місці, де потрібно було. 

Порада року: work hard be brave!

halva party

Досягнення року: Я навчилася складати намет, жити тиждень без душу і спати у спальнику, а ще їсти з землі і складати лише найнеобхідніші речі у наплічник) А якщо серйозно, то я стала одним з організаторів візиту "Твоя країна" у Житомирі і з допомогою Бажени координувала "Живу Бібліотеку". Опанувала фотошоп і навчилася клєпати афіші для своїх заходів. Мала близько 10-ти різних співбесід, але так і не знайшла свою дрім джоб. 

Подія року: Найяскравішою подією було зняття брекетів, однозначно! А ше пам'ятаю Вільні обійми 8 березня на Михайлівській і мій перший Джазовий фестиваль у Житомирі, де познайомилася з творчістю Каті Chilly. І ніколи не забуду три літні табори, які подарували різні емоції і навчили чомусь новому. Тут не можу не згадати ше концерти, на яких мені вдалося і не вдалося побувати: теплий квартирник Дільдара в березні, 5'nizza в червні, перший день Імпульс фесту з Бабкіним і запальним ТНМК, зірваний концерт Бабкіна у Львові, неймовірний концерт того ж таки Бабкіна у Жовтневому палаці в Києві і ламповий квартирник Postman'а останньої п'ятниці цього року.

традиційне селфі з сестрами)

Подарунок року: Квиток на такий довгоочікуваний концерт 5'nizza.

Покупка року: Книги, однозначно, але вже точно не пригадаю які саме і квитки на потяги.

Хештег року: #without_borders 

Міста року: Херсон, Миколаїв і Одеса в рамках моєї Pre-Birthday Trip, Ужгород у період цвітіння сакури і Львів, Дунаївці, Отроків, Кам'янець-Подільський, Хотин, Харків, Кам'яниця, Мукачево, Кременчук, Світловодськ, Нагірне і Київ ♥ 

коли фоткає Катя, то я просто
не можу бути серйозною :)

Уміння року: Як би то сумно не звучало, але я навчилася спокійно реагувати на всіх тих хворих людей у лікарнях. Якщо раніше я майже втрачала свідомість від одного споглядання немічності  і безпорадності лежачих людей, то зараз я спокійно можу дивитися на всі ті трубки, які стирчать з тіла хворих, можу обробляти рани якимись розчинами і змінювати пов'язки. правда, ше так невміло, але з любов'ю ♥

Неуміння року: Правильно розставляти пріоритети. Я інколи просто губилася серед усіх своїх бажань і чітко не розуміла, що хочу на даний момент. Від того не могла реалізувати жодного з них. 

Місяць року: Однозначно, липень з Without Borders Camp.

День року: 23 вересня, коли мій ортодонт зняв брекети і дав мені в руки дзеркальце. І перше, що я сказала: "це капець!". Точніше, я не знала, що говорити, бо картинка мене з брекетами сидить в моїй голові ще з вересня 2012. І та, це були найкрутіші 5 років мого життя. Я, звісно, сумую за ортодонтом, його специфічним гумором і моїми поїздками до Києва, але, як не крути, їсти тепер стало значно зручніше. 

Сайт року: Фейсбук, певно.

задумчівая я в останній день 
нашого візиту у Житомирі

Запах року: Ох, ше влітку я зрозуміла, що напишу в цьому пунктику у підсумках року - запах польової кухні, коли ти йдеш повз, а вітер доносить до тебе різноманітні аромати в суміші з димом. Або, коли ти сидиш біля вогнища і смажиш гріночки за порадою інтенданта, а потім так лукаво усміхаєшся і просиш у нього ше плавлених сирків, аби намастити ті гріночки. Польова кухня - то суцільна любов. І скільки б ти не їв, але однієї порції все одно буде недостатньо.

Відкриття року: Цей пунктик дещо перегукується з розумінням року. Адже як дивно згадувати ті дві поїздки до Ужгорода і Львова, кожна з яких відрізнялася за настроєм та атмосферою.

а ше на мене цього року 
нападали котики :)

Місце року: Зі всіх трьох ФРІ-таборів перший залишиться в моїй пам'яті назавжди. Певно, тому, що я ше не мала з чим його порівнювати і сприймала все так, як і має бути. А було по-справжньому тепло не лише від сонця, а й від людей. І той Отроків став для мене таким пам'ятним, бо старалася закарбувати кожну дрібницю. Та і люди з того табору здаються найріднішими, хоча і на двох інших познайомилася з тими, з ким досі спілкуюся.

Хоббі року: Автостоп! ага! коли ти навіть і не плануєш стопити, а просто спокійно йдеш собі ті 8 кілометрів пішки, а біля тебе зупиняється УАЗік, і такий хороший дядечко пропонує підкинути, а ти така натхненна розповідями таборових автостоперів, береш і сідаєш. Коли сіла в іншу машину до Дунаївців, то водій ввімкнув музику і було видно, що розмовляти він не дуже хотів. Але виявився напрочуд хорошим і уважним. А потім у вересні, коли тільки повернулася з Кроку до Лідерства, і всі так дружно у діалозі збиралися на халву паті, що я не втрималася і першого ж свого навчального дня після єдиної пари в універі дременула до Києва автостопом! І тоді також мені трапилися надзвичайно цікаві і говіркі водії, з якими було приємно і їхати, і розмовляти про життя. Сама від себе такого не очікувала, але та спонтанність подарувала мені теплий вечір на даху київської багатоповерхівки з теплими людьми, вином і халвою.
А ше цього року я спробувала медитацію завдяки своєму таємному другу Олєжки і Кільки на Кроці до Лідерства. Досі пам'ятаю весь той кайф перших невмілих медитацій, коли ти сидиш на землі майже на краю прірви і спостерігаєш за вогниками вдалині, чуєш спокійне дихання своїх друзів, шурхотіння листя на деревах і віддалений спів таборових пісень.  

Людина року: Згадуючи всі події 2017-го, розумію, що всю прекрасність і безтурботність цього року перекреслив лише один день - 1 листопада, коли я, як завжди, вийшла з універу і подзвонила мамі, аби розповісти про пригоди минулого дня, але замість взаємного обміну емоціями, почула слова, які спершу кинули мене у ступор, а потім постійно відлунювали у моїй голові дорогою додому. Скільки б людей не зустрічала я у своєму житті, але батьки завжди займатимуть перше місце, бо лише з ними я можу бути собою і ділитися всіма своїми думками. Цього листопада було невимовно боляче розуміти, що є речі, які не завжди від нас залежать, було страшно їхати додому і видумувати собі страшну картину дійсності, а потім, побачивши й оцінивши реальний стан речей, стримувати той потік сліз, які самі котилися, коли я лишалася наодинці. А ще було так нестерпно лишатися наодинці вдома, де все нагадує про безтурботне життя до того злощасного листопада. Якщо описувати все в позитивному світлі, то це історія про те, як наш тато святкував свій день народження протягом всього листопада. Протягом перших днів у лікарні двері його палати не зачинялися. Постійно приходили знайомі і небайдужі люди, які десь чули останні події. Я пам'ятаю, як ми кожного божого дня виносили з татової палати пакети їжі, бо кожна людина, яка приходила, переживала, що наш татко голодує, а він навіть їсти спершу не міг. Якби то не було сумно, але в такі моменти розумієш, що, певно, прекрасно бути людиною середнього віку, і знати, що про тебе пам'ятає і тебе цінує стільки людей. Якесь лікарняне завершення року виходить, бо протягом двох останніх місяців я була в цьому закладі частіше, ніж за всі свої 20-ть з хвостиком років.

одна з останніх фоток
з брекетами

Яким би не був цей рік, але я завжди вдячна Всесвіту за ці неймовірні пригоди, трагедії і маленькі досягнення. Пам'ятаю всі нові знайомства і теплі прогулянки давно знайомими містами, від тої дівчини у хостелі в Миколаєві в січні, Кавунчикфесту у червні, прогулянки Подолом у липні і до ТК-шного візиту в жовтні і першого реалізованого проекту в кінці жовтня. Було драйвово, натхненно і дуже круто. Водночас мені трохи страшно ступати у 2018-ий і в ту невідомість, яку він готує. Так неймовірно швидко підкрався той 4 курс, коли треба рухатися далі і не впустити свого щасливого моменту. Не маю найменшого поняття що робити далі. Зараз, до речі, читаю "Грек Зорба", і одне з питань, які там піднімаються, як правильно жити: так, ніби смерть наступить вже завтра, чи так, ніби до смерті ше купа часу. Дивно, але кожен має свою відповідь на це запитання. 

До речі, #моє_вперше цього року я пофарбувала волосся. Не тому, що я хотіла змінити колір, а тому, що сивина трохи не личить моєму юному віку. І я пам'ятаю той оригінальний комплімент від напівсонного Носова, що моє волосся органічно імпонує моїм щічкам ^.^ А друге місце в топі оригінальних компліментів займає той, коли мені сказали, що я маю гарний запах. На перший погляд, дивний комплімент, але уявіть ситуацію, коли ви тиждень живете без нормального душу і раптом пахнете не сумішшю з диму, поту і пилу. Ох, ті табори! Я за це літо купалася в трьох водоймах: річка Ушиця на Поділлі, річка Уж на Закарпатті і Кременчуцьке водосховище на Кіровоградщині. Останнє вразило своїм масштабом. Неймовірна локація прірви над водосховищем, на краю якої ми кожного дня вечеряли, спостерігаючи за заходом сонця. Чесно кажучи, якби не ФРІ-табори, то я б і не знала, що наша країна має такі мальовничі провінційні куточки. 

Жива Бібліотека 

Крім ТК і ЖБ у жовтні, неймовірну купу любові подарував концерт Бабкіна у Жовтневому. Після зриву концерту у Львові написала Снєжці і вона відповіла, що я можу безкоштовно відвідати будь-який інший концерт Бабкіна в рамках туру 15 років. Це було 21 жовтня, коли ми зустрічали наших учасників, які приїхали на візит ТК у Житомирі. Це була п'ятниця, коли за лічені години до концерту я вирвалася з Житомира і дременула до Києва. 3 години любові, усмішок, тепла і душевних пісень на біс зі всією командою Бабкіна з Голосу коштували всіх тих переживань, чи пустять мене за львівським квитком (мене не лише пустили, а посадили у такому мажорному секторі, де за мною сидів Мілош Єліч з дівчиною - ага!), довгих добирань назад до Житомира, адже вже о 7-ій ранку я мала прокинутися і готувати сніданок дівчатам, які у мене хостилися. І завдяки тому заряду прекрасної енергетики, не відчувалося недосипу і неймовірної втоми. А ше тоді дорогою після концерту я думала, що лише в свої 20 можна отак безглуздо зриватися в інше місце, а потім повертатися додому нічним автобусом, сидячи на сходах ше з однією такою ж шаленою дівчинкою. 

P.S. І якщо ви ше не бачили нашого відео від Дєні Мобіль Продакшн - негайно надолужте втрачене! Це наше перше відео-творіння. І водночас це маленький підсумок любові до ін'язу, яка все ж таки інколи межує з легкою формою ненависті :)