‪#‎якби_місто_було_людиною‬

Якби Житомир був людиною, то він був би моїм хорошим другом, з яким би я час від часу гуляла і не боялася б у нього закохатися. Він би завжди критикував мої чудернацькі ідеї і не схвалював би поєднання моєї улюбленої червоної спідниці з зеленими кедами. "Ну бо, глянь на себе! Ти ж дівчинка!" Натомість я частково прислухалася б до його думки і таки шпацирувала б його вулицями у зелених кедах, але в джинсах замість спідниці. Він би частенько дувся на мене за те, що я втікаю в інші міста і потім йому з захопленням про них розповідаю. Та він, певно, так ніколи і не здогадався б, що в кожному новому місті я знаходжу речі-асоціації, які нагадують мені про нього. А я так і не наважувалася б йому про це сказати, адже він так кумедно морщить носика, коли дується. Нам би інколи зносило дах і ми бігали б під дощем, розхитували б підвісний міст над річкою, спостерігали б за білками у міському парку і складали б містичні історії про розетки в деревах. А коли місто огортали б сутінки, ми блукали б у пошуках атмосферних місць, де можна залюбки посмакувати кавою, й обмінювалися б амбіційними планами на майбутнє. Він би щиро обдаровував мене усмішкою і водночас ховав би за нею смуток, а його очі красномовно б мені говорили: "Дівчинко, ти в Житомирі - прокинься!" Ех, він би так ніколи і не дізнався б, що кожного вечора, коли я засинаю, коли думаю про всі щасливі миті, які мені довелося з ним розділити, і навіть тоді, коли я на нього злюся - завжди вірю у нього! Я вірю, що колись він обзаведеться атмосферною книгарнею, між полицями якої ми постійно ховатимемося і читатимемо один одному улюблені вірші. Я вірю, що колись він обов'язково прославиться своїми неймовірними краєвидами і рідкісними талантами. І ще я вірю, що коли комусь розповідатиму про свого такого щирого, трохи провінційного, але до біса простого у спілкуванні друга, ніхто не буде презирливо насміхатися, або навіть запитувати: "А хто то?" Адже якщо ви досі з ним незнайомі, то як можна складати власні враження про міста-людей на основі чуток?